Незважаючи на складну обстановку - як соціальну, так і економічну, - українці дбають не тільки про хліб насущний. Перед святами і в свята книгарні, як завжди, заповнюються юрбами покупців. Ми розпитали у продавців, що найбільше цікавить сьогодні наших співвітчизників. Найпекучішіми темами очікувано виявились війна і Майдан. Але не менше український читач цінує і свою, і перекладну класику, науково-популярні твори, які дають (чи намагаються дати) відповіді на питання про вічне. І, звісно, великим попитом користується дитяча література.

УКРАЇНСЬКЕ КНИГОВИДАННЯ: ЖИТТЯ ПІД ЧАС КРИЗИ

На перший погляд, книжок на полицях українських книгарень рік від року більшає, вони різноманітнішають, тематика їхня розширюється.

Це начебто підтверджують і цифри: скажімо, цьогоріч на Форумі видавців у Львові на звання найкращої претендувало 467 книжок від 87 видавництв (для порівняння: у минулому році - 316 книжок від 68 видавництв, у позаминулому, ще "передвоєнному" - 340 від 80). Але фахівці видавничої сфери попереджають: економічні проблеми не оминули книговидання, і справжні масштаби кризи наразі можна тільки передбачати.

Президент Форуму видавців Олександра Коваль зазначає, що 2015 року по всій Україні наклади і кількість назв виданих книжок суттєво зменшились: "Ми всі радіємо, що "Фоліо", "Видавництво Старого Лева", "Фонтан Казок", "Урбіно" і ще кілька чи кільканадцять збільшили число виданих назв, проте справжню картину побачимо десь у лютому-березні, коли Книжкова палата оприлюднить статистку надходження обов'язкових примірників. Вже зараз є всі підстави вважати, що скорочення за накладами і назвами становитиме не менш ніж 30-40 % від рівня 2014 року, а це значить, що більшість видавців змушені були значно скоротити чи взагалі зупинити свою діяльність. Якщо ця тенденція продовжуватиметься у 2016 році, то скорочення обягів книговидання може викликати банкрутство книготорговельних структур. Хоча головним у цьому ланцюжку взаємозалежностей є платоспроможний попит, проте рівномірна дистрибуція по всій Україні також важлива".

Одною із тривожних тенденцій Коваль називає зменшення кількості академічної та наукової літератури, що стало відображенням системної кризи, яку переживає українська освіта і наука. "Складно усвідомити, що кількість наукових видань за рік в усіх галузях теоретичних і прикладних наук не перевищує 500-600 назв, а наклади по 100-200 примірниів уже давно стали нормою", - зазначає експерт. Ще складнішою вона вважає ситуацію з виданням підручників для вишів, де "наклади більшості підручників вже давно не перевищують 500 примірників, а останнім часом також виявляють тенденцію до скорочення".

При цьому на підйомі - дитяча література. Також неминучим Коваль вважає зростання кількості "позитивної" літератури і різноманітних порадників та довідників. "Здається, помічається незначне збільшення кількості перекладних видань, у тому числі бізнес-літератури, переважно біографій та бізнес-романів. На жаль, українських видань, оригінальних чи перекладних, фахової літератури з менеджменту, фінансів і взагалі бізнес-сегмента практично не видно, і невідомо, чи то попит повністю задоволений російськими виданнями, чи він мінімальний і не цікавий видавцям", - констатує експерт.

І, звісно ж, не залишаються поза увагою видавців і читачів книги про події останніх двох років. "Очевидно, що в майбутньому рефлексія буде зростати, - говорить Коваль. - Відповідно і кількість художніх чи публіцистичних творів зростатиме, але чим далі від описуваних подій, тим більшою буде міфологізація, тому "свіжі" видання є надзвичайно важливими".

РОЗМОВИ ПРО ВІЙНУ: В ОЧІКУВАННІ THE BOOK

У книгарні "Є" Укрінформу розповіли, що вже кілька місяців поспіль незмінним хітом продажів лишається "Аеропорт" журналіста "Лос-Анжелес Таймс" Сергія Лойка та його переклад українською. Цей роман, заснований на реальних враженнях автора про останні дні боїв наших вояків за Донецьке летовище, зацікавив не тільки наших співвітчизників: з'явившись на американському інтернет-сайті "Амазон", він у перший день став найбільш купованою іноземною книжкою.

Окрім "Аеропорту" пропонується багато інших творів про війну більш чи менш знаних авторів: "Іловайськ" Євгена Положія, "Книга змін" Андрія Цаплієнка, "Укри" Богдана Жолдака... Владислав Івченко, відомий передусім як батько "альтернативного Ераста Фандоріна" - сищика Івана Підопригори - написав двотомний роман "2014". Гран-прі конкурсу "Коронація слова" отримала Галина Вдовиченко за книгу "Маріупольський процес" про кохання дівчини з Донбасу та українського полоненого бійця.

Але, скажімо, доцент Інституту філології Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченко Михайло Назаренко вважає, що наразі єдиним, хто спромігся знайти правильні слова про найпекучіше, є Сергій Жадан. Головною книжкою року науковець вважає поетичну збірку "Життя Марії", що вийшла навесні. "До неї увійшли вірші останніх років, з 2011 до початку 2015-го, але найбільше - написаних у 2014-му, від Майдану до перших місяців війни, - зазначає Назаренко. - І справа не тільки в актуальності, і не тільки в поетичній якості, безумовно, дуже високій, адже Жадан, безперечно, найкращий з українських поетів. Справа в дивовижному поєднанні і актуальності, і поетичності - і того, що Жадан сказав те, що треба було сказати, що треба було почути, і сказав так, як не казав ніхто до нього".

Продовжують з'являтись і чисто документальні книжки, автори чи упорядники яких намагаються зібрати голоси очевидців (як-от "Прикарпатці в АТО") або, спираючись на моментальні світлини з телефону та нотатки у Фейсбуці, відтворити страшні події двох минулих років, як це зробила Марія Матіос у "Приватному щоденнику".

Очевидно, що наразі українці потребують як детальної фіксації цього травматичного, але необхідного досвіду, так і його художнього осмислення, і, можливо, недосконалого, але негайного проговорення. Втім, все це радше реакція, ніж рефлексія. Фахівці вважають, що на справжній роман і про війну, і про події Революції гідності доведеться зачекати.

"Дійсно, книжок про війну багато, але жодна з них не стала, так би мовити, The Book, Книжкою з великої літери, - коментує Назаренко. - Ця подія потребує осмислення, а не просто втілення в якісь уже існуючі жанрові форми. Я вважаю, що велика кількість прозових книжок - це, значною мірою, спекуляція на темі. При цьому я не беру під сумнів щирість почуттів і намірів авторів. У нас взагалі з рефлексією в прозі якось не дуже склалося в останні роки. Достатньо згадати, що й перший Майдан, 2004 року, фактично не став культурним явищем.

Ледь не єдина помітна спроба його осмислення в літературі - це "Записки українського самашедшего" Ліни Костенко, і та не сказати щоб вдала. Але я думаю, треба зачекати. Треба щоб війна (хай це не прозвучить блюзнірськи) стала частиною культури, як частиною культури стають всі великі історичні події. І тоді, можливо, про це вдасться сказати - так само, як у двадцяті роки вдалося сказати про пореволюційні визвольні змагання". На запитання, хто з нинішніх письменників може бути здатен створити The Book, Назаренко відповідає: "Зараз усі чекають чогось такого від Жадана - одне оповідання, "Бігти не озираючись" - на цю тему в нього вже є. Можу передбачити лише одне - то буде не Василь Шкляр, дарма що він про це вже написав".

ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ

Виступаючи цієї осені перед слухачами Центру літературної освіти, франківський письменник Тарас Прохасько відзначив, що найбільш затребуваним жанром в Україні найближчим часом стане якісний репортаж, який уже набув нечуваної популярності в світі, а в одному з інтерв'ю розповідав, що в сусідній Польщі набагато краще, ніж в нас, розвинена культура есеїстики.

Схоже, останнім часом починаємо "європеїзуватись" і тут, власним, щоправда, штибом. У передчутті появи збірок есеїв на полицях книгарень цього року з'явилось чимало видань, укладених з авторських колонок. Скажімо, в книжках із серії "Схід-Захід" саме таким доробком представлені, власне, Прохасько і вже згадуваний Сергій Жадан; з підбірки колонок "Тижня" наполовину складається "R2U" Юрія Макарова.

Ще більше бачимо збірок інтерв'ю, серед яких і друга частина "Історій талановитих людей", зібраних Іриною Славинською, і "Двічі по десять: обличчя і голоси" Івана Рябчія, і "Радість контакту", об'єднана, на відміну від інших подібних, особою розпитуваного. Особливо виділяються нещодавно видані "RECвізити" Тетяни Терен: у двох доволі грубих томах - грунтовні розмови з найвідомішими українськими поетами і письменниками (а також поетками і письменницями).

Згадаємо тут ще дві книжки цього року, які зацікавили читача не так художніми якостями, як особою авторів: "Оповідання" Олега Сенцова та "Сильне ім'я Надія" Надії Савченко. Обидві одразу після виходу довелося перевидавати більшим накладом, і такий попит пояснюється не просто банальною цікавістю, а бажанням підтримати ув'язнених у Росії українських бранців.

Схоже, українцям стало дійсно цікаво вглядатись у сучасників, близьких і далеких. Можливо, буде занадто сміливо безпосередньо пов'язувати це з "майданними" та воєнними подіями, але скидається на те, що люди відчули більше інтересу до життя в країні і до своїх співвітчизників.

ПРЕМІЇ ЇДУТЬ НА ЗАХІД

"Преміальний" процес минулого року відзначився протистоянням Софія Андрухович vs Сергій Жадан. Їхні книжки "Фелікс Австрія" і "Месопотамія" були чи не єдиними претендентами на всі призи, і відлуння цієї інтриги тривало аж до нинішньої осені, коли Андрухович отримала премію Конрада, а Жадан - "Ангелуса".

Тим цікавішим на цьому тлі видається той факт, що цьогоріч дві, мабуть, найпрестижніші українські літературні нагороди - Гран-прі львівського Форуму видавців та "Книга року ВВС" - поїхали за кордон.

На Форумі найкращим визнали працю "Відвага і страх" Олі (Олександри) Гнатюк. Польська професорка, мати якої народилася у Львові, написала про це місто та його мешканців часів Другої світової війни, коли воно зазнало кількох хвиль радянської та німецької окупації.

Цікаво, що український переклад цього незвичайного "художнього дослідження" вийшов друком раніше ніж польський оригінал.

А премію від ВВС отримав український поет Василь Махно, який вже 15 років живе в Америці. Цього разу він вирішив спробувати себе у жанрі оповідання, і його збірка "Дім у Бейтінг Голлов" отримала нагороду, яку зазвичай дають за романи. Представник ВВС Артем Лісс на врученні премії зазначив, що "яскрава і глибока проза Василя Махна заслуговує на те, щоб якомога більше людей познайомилися з нею" і висловив сподівання, що "звання переможця Книги року BBC допоможе цій книзі знайти ще більше читачів".

Мабуть, саме цим пояснюється, чому перемоги не дістали ні поліфонічний "Аптекар" вже двічі віншованого ВВС Юрія Винничука, ані гостроактуальний (більше темою тотальної корумпованості та сумнівної "європейськості" України, ніж контрабанди) "Карбід" Андрія Любки.

ДЛЯ ДІТЕЙ - ЯК ДЛЯ ДОРОСЛИХ, ТІЛЬКИ КРАЩЕ

Дитяча література ніколи не залишалась поза увагою видавців та покупців. Цьому не заважають навіть фінансові труднощі. "Очевидним є збільшення кількості дитячих видань, особливо для дошкільного і молодшого шкільного віку, що закономірно і відповідає поведінковим стереотипам у кризових ситуаціях. Відмовляючись від своїх потреб, батьки все ж розуміють важливість розвитку своїх дітей", - коментує Олександра Коваль.

Але до останніх років у портфелях видавництв переважали або перевірені часом "хіти", або переклади модних, умовно кажучи, "гарріпоттерів". Цьогоріч бачимо, що картина змінюється: серед зарубіжних книжок, особливо розрахованих на підліткову аудиторію, все більше місця посідають не такі розкручені, але неординарні автори; а суто українські видання для дітей стають все оригінальнішими, не тільки використовуючи актуальні тренди, а й створюючи свої, примушуючи говорити про себе на міжнародному рівні.

Прикладом такого успіху можна вважати книгу Романи Романишин і Андрія Лесіва (творча майстерня "Аграфка") - "Війна, що змінила Рондо". Ця книжка з вражаючими ілюстраціями розповідає просту і зрозумілу кожному історію про те, як в мирне життя приходять страх і страждання, а також про Світло, яке є в кожному і яке єдине може протистояти злу. Що ця тема є близькою не тільки для українців, підтверджує премія "Нові горизонти", отримана книжкою на міжнародному конкурсі в Болоньї, та той факт, що її внесено до щорічного каталогу книжкових рекомендацій у галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури "Білі круки - 2015" ("White Ravens 2015").

"Дитячі" автори дедалі краще вчаться проговорювати теми подвигу і втрат, героїзму і страху, взаємопідтримки і взаємопрощення. Як і "Рондо", незвичною для нашого ринку є книжка-білінгва "Листи на війну". Письменниці та дослідниці дитячої літератури Валентина Вздульська та Оксана Лущевська зібрали листи дітей до воїнів АТО, переклали їх англійською і видали з ілюстраціями Олени Старанчук, стилізованими під дитячі малюнки. "Мета була - отримати слова, якими діти в своїх листах закликають до миру, до порозуміння, розповідають, яким хотіли б бачити майбутнє. Ми свідомо уникали закликів до перемоги, до боротьби з ворогом, а також шаблонних слів, які діти перейняли від дорослих. В українських текстах стовідсотково збережені оригінальна стилістика й орфографія", - розповіла одна з співавторок.

Взагалі оформлення дитячих книг в Україні вийшло на новий рівень. Валентина Вздульська, яка до того ж є одною із засновниць "Рейтингу критиків" для дитячих та підліткових книжок, вважає, що подекуди малюнки навіть "обганяють" текст: стиль письма для найменших читачів залишається дещо архаїчним, у той час як ілюстрації вражають вигадливістю та свіжістю.

Варто зауважити, що молоді незашорені ілюстратори "замахнулись" навіть на класику: торік шуму наробила "Лісова пісня" з малюнками Поліни Дорошенко, цього року дивує колажами Лєри Схемки "Кайдашева сім'я" (обидві книги - київського видавництва "Основи").

ЧИМ СЕРЦЕ ВТІШАЄТЬСЯ

До речі, як розповідають у книгарні "Є", перевірені часом книжки також залишаються фаворитами читачів. Причому неабиякою популярністю користуються українські переклади, здавалося б, давно вже всіма читаного. В топах продажів місяць за місяцем тримається написаний в 1960-х роман Деніела Кіза "Квіти для Елджернона". Великий попит є на тритомник Айн Ренд "Атлант розправив плечі". Знов і знов перевидаються оповідання Рея Бредбері. Вийшли українські переклади "Ста років самотності" Габріеля Гарсіа Маркеса, "Улісса" Джеймса Джойса. І, звісно, не втрачають позицій романи Еріха-Марії Ремарка.

А перед кожними святами, стверджують у "Є", читачі різного віку активно розкуповують поезії Лесі Українки.

*До речі, кілька років тому Назаренко разом з Тетяною Кохановською написав цикл статей "Український вектор" для журналу "Новый мир", у якому співавтори намагались пояснити російському читачеві, що діється в нашій літературі. З того часу уривки з цієї праці вийшли навіть французькою, але в Україні зацікавленого видавця на неї чомусь досі не знайшлося.