Знаєте, я коли читаю чергового адепта "свідків гаранта", яких зараз розплодилося як щурів, та його хом'ячків, то розумію, що з 2013 року у плані суспільної ідеології ми зробили помітний крок назад.

Демократичні цінності, через які і розпочався Майдан, тавруються як " зрадофільство". А мова усього лиш про плюралізм думок, прозорість та підзвітність суспільству влади.

Так само як і цілком логічне бажання контролювати владу.

Встановлюється культ особи, який був в Україні абсолютно немислимий до 2014 року. Я взагалі не міг і думати, що зіткнусь у себе в країні з таким вождизмом.

Найгірше - країна застрягла у дводумності. Тобто звикли говорити одне, а розуміти інше. У оруеллівських зразках. Говоримо АТО - маємо на увазі війну. Це от один із найяскравіших прикладів.

І вся країна звикла до цього. Звикла, що ми змінюємо конституцію, але не щоб змінити, а щоб показати, що ми виконуємо якісь домовленості президента-пенсіонера та двох мордатих бойовиків. Ви тільки в це вдумайтесь. Змінюємо Основний Закон! Тобто, частина суспільства уже готова до думки, що можна проголосити диктатору для утвердження демократії.

Скрізь йде насадження обскурантизму у формі "великі дяді знають, що робити, а ти не знаєш, то мовчи".

Думка, що трохи відрізняється від офіційної, оголошується " ворожою".

Повністю виключається повноцінна дискусія між владою та суспільством. Остання прес-конференція президента - яскравий приклад.

Півтори години, жодного нормального питання та жодної чесної відповіді.

Тотальний ідейний занепад. Добряче залякали війною суспільство.