Минулого тижня заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд і помічник президента РФ Владислав Сурков провели шестигодинну зустріч під Калінінградом, в місті Піонерську, нагадує в своєму блозі на "Новому часі" російський політолог Дмитро Орєшкін. Думаю, поки що ні Сурков, ні Нуланд ніяких конкретних пропозицій не висували – це був, швидше, взаємний зондаж. Позитивним моментом тут є те, що в Москві, очевидно, відчули, що ситуація зайшла в глухий кут.

Економіка сіла кілем на дно; на те, щоб воювати, у країни ресурсів немає ні економічних, ні дипломатичних. Необхідно стрімко виводити ситуацію з фокусу суспільної думки, якось домовлятися щодо зняття санкцій – іншими словами, переходити до фази дипломатичного торгу. Звідси і взаємне промацування позиції. Думаю, саме це відбулося в Калінінграді.

Єдиний сухий залишок зустрічі полягає в тому, що досягнуто порозуміння: конфлікт потрібно заморожувати. З обміну силовими операціями з боку Росії і України ситуація переходить у фазу дипломатичного торгу. На мій погляд, холодний мир або навіть холодна війна набагато краще гарячої війни.

Це не означає, що в Донбасі настане мир: ситуацію будуть постійно підігрівати, організовувати обстріл. Але для повномасштабних військових дій місця вже не залишається. А що буде після цього – почнуть Мінськ-3 або продовжать Мінськ-2 – це вже термінологічні ігри. Суть процесу полягає в заморожуванні конфлікту: немає в Росії сил, щоб просуватися далі.

Потім почнеться фаза взаємних звинувачень – Росія не виконала Мінськ-2, або ж Україна. Завдання Путіна – зіпхнути цей конфлікт Порошенко, і нехай той з ним розбирається. При цьому реальне управління політичним процесом, за планом Путіна, має залишитися в Москві. Донбас – це троянський кінь, якого потрібно запустити в українську політику, щоб у будь-який момент, якщо країна буде справді підніматися і переходити в європейське співтовариство, його можна було використовувати для створення перешкод зсередини України.

Логіка Росії зрозуміла: їй потрібно створити в Донбасі нехай не зовсім точну, але досить близьку подобу Придністров'я. Невизнану республіку з незрозумілим статусом всередині України. Тут буде маса словесних перепалок і торгів: що таке "внесення змін до Конституції", що таке вибори, як вони будуть проводитися і по яким законам, хто контролює процес, що мається на увазі під визнанням "ДНР" і "ЛНР".

Одна з головних цілей Кремля зараз – налагодити пряме спілкування Києва з "ДНР" та "ЛНР", до чого Київ абсолютно не схильний. Якщо таке пряме спілкування настає, тоді не потрібен сам мінський процес, адже його суть полягає в тому, що Київ безпосередньо не взаємодіє з колаборантами, спілкуючись з ними за допомогою нормандської групи.

Москва, звісно, хотіла б прибрати присутність іноземців, щоб звести це до "внутрішньої справи України". Щоб переговори вели Київ та Донецьк, Москва була неявно присутня (так як вона підживлює як економічними, так і силовими ресурсами самопроголошені республіки), а от Захід вже не був присутній. Українські політики прекрасно це розуміють, і завершувати мінський процес не в інтересах України.

Ну, а зустріч Суркова і Нуланд ознаменувала перехід до фази обміну юридичними, риторичними, політичними і дипломатичними демаршами, образами, звинуваченнями і так далі. Без очевидного кінця – так завжди відбувається з сецесійними явищами. Взяти будь-яку невизнану республіку, що в Африці, у Азії і в інших регіонах – розв'язки не буває. Північний Кіпр не визнаний Південним, але існує. Те ж стосується Нагірного Карабаху, Абхазії і так далі. Та ж доля чекає Донбас – і, як мені здається, це єдиний вихід із ситуації.