25 років українці долали негативні наслідки соціалістичного господарювання, що дісталися нам з часів СРСР (я маю на увазі в першу чергу державну форму власності засобів виробництва). Зараз можна вважати, що критична маса змін у соціумі, які дозволяють вести приватно-господарську діяльність у національній економіці, відбулася. Саме в цьому було, можливо, історичне значення ліберальних реформ в Україні першої половини 1990-х років. Про це у своєму блозі на сайті "Новое Время" пише академік НАН України Богдан Данилишин.

Тепер настав час перейти до здійснення в нашій країні промислової політики. Чи можлива промислова політика в Україні? Безумовно, так. Але краще ми це буде робити в економічному союзі з Польщею. Чому? Для початку розглянемо історію питання.

Після десятиліть існування ЄС, можна сказати що ідеологи нехай не створення, але вже розширення Європейського союзу точно, були великі романтики. Вони не врахували, що в сучасну технологічну епоху громіздкі політичні формування не мають майбутнього. Особливо на такому континенті, як Європа, зі складною історією та великими взаємними образами і претензіями націй. За часів економічного зростання ці претензії ховаються, але варто економіці тієї чи іншої країни похитнутися, як ми тут же чуємо, наприклад, від президента Угорщини Віктора Орбана, що половина угорців живе за межами країни (що відбулося в першу чергу внаслідок Тріанонського мирного договору), і про його готовність зробити всіх етнічних угорців громадянами Угорщини, що не додає суміжним країнам оптимізму.

Нинішня криза мігрантів призвела до повернення прикордонних бар'єрів усередині частини ЄС. Нехай і тимчасового, але вже подейкують навіть про крах Шенгенської угоди. Враховуючи демографію Близького Сходу, Північної і Тропічної Африки, можна спрогнозувати, що фактор мігрантів - це зовнішньополітичний виклик для ЄС на багато десятиліть вперед.

Тому, швидше за все, ЄС чекає досить складне майбутнє. У той же час усередині Європи напевно будуть складатися локальні територіальні об'єднання країн, які знаходяться на близьких рівнях економічного і цивілізаційного розвитку, і яким, завдяки цьому, простіше буде укласти між собою зовнішньополітичні угоди. На сході Європи такими країнами є країни Вишеградської четвірки.

Але сьогодні я хотів би поговорити про перспективи відносин Польщі і України. У нас теж було складне минуле: це і «волинська трагедія» 1943-44 років, і входження колишніх областей польської Галичини до складу УРСР. З іншого боку, та частина східної Пруссії і Dolní Шльонськ - це формально колишні території Німеччини, лише в далекому історичному минулому належали Польщі. Тобто, ситуація неоднозначна і заплутана, однак, як показує практика, здатна не затьмарювати взаємовигідне співробітництво. За наявності мудрості, волі і бажання співпрацювати.

Але головне, що потрібно з цього приводу сказати: всі ці страшні події сталися не з волі наших народів, а в силу агресивної зовнішньої політики інших держав - гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. Просто польський і український народи стали заручниками війни, спровокованої цими найбільшими диктаторами XX століття. І, мабуть, український і польський народи зазнали найбільших втрат під час Другої світової війни. Так що, якщо ми зможемо рішуче і остаточно покласти край окремим історичним претензіям, подолати в собі «територіальну ментальність» і перейти до побудови відносин у стилі ХХІ століття, то це безумовно буде вигідно обом сторонам. А в разі укладення політико-економічної унії України і Польщі, ми могли б стати справжнім лідером Європи - з населенням понад 80 мільйонів чоловік, практично зрівнявшись за чисельністю населення з Німеччиною, а за розміром номінального ВВП зі Швейцарією.

Найбільше сланцеве родовище Європи (Олеське), яке простягнулося на територіях наших країн, може слугувати тим енергетичним ресурсом, який став би базою нової промислової революції україно-польського альянсу. Розробляти його разом набагато ефективніше, ніж поодинці.

Польща, як країна, що знаходиться ближче до розвинених європейських промислових центрів, і завдяки цьому має більш високу ділову культуру, могла б допомогти Україні досягти вищиих показників у цій галузі.

З іншого боку, Україна історично сильніша у реалізації масштабних промислових проектів - від космічної галузі до будівництва АЕС. У парадигмі сучасної промислової, коли якість людського капіталу має критичну значимість, українські фахівці дуже б знадобилися для вчинення промислових проривів в об'єднаній економіці (що, власне кажучи, вже доведено практикою - у Польщі працює велика кількість українців, і далеко не всі вони зайняті малопрестижної роботою, досить багато висококласних українських технічних фахівців працює в Польщі).

З геополітичної точки зору альянс також буде займати вигідне становище, маючи вихід відразу до трьох морів Балтійського, Чорного та Азовського, що в сучасну епоху посилення транскордонної торгівлі, особливо враховуючи заяви Китаю щодо економічного Шовкового шляху, має найважливіше значення.

Якщо б ми почали рух до висновку описаного мною в даній колонці політекономічного альянсу між Польщею і Україною вже зараз, то в недалекій історичній перспективі отримали б величезні преференції від торгівлі з новими державами, які виникнуть на місці Російської федерації, так як навряд чи Росія збережеться неподільною після краху авантюрної зовнішньої політики режиму Путіна (і це не лише моя точка зору, а й такої авторитетної аналітичної компанії як «Стратфор»).

Сучасні промислова та інформаційна парадигми припускають, що в нинішню епоху новими промисловими тиграми постіндустріального світу будуть побудовані практично нові економіки, так би мовити, «з нуля». А від колишніх промислових укладів знадобляться тільки кадри і осудні амбітні плани, які будуть реалізовані волею народів у межах їх національних промислових політик.

Автоматизація, роботизація і адитивне виробництво зроблять внутрішні ринки привабливішими, у зв'язку з тим, що роль офшорного промислового виробництва буде падати. Провідні світові промислові аналітики пишуть, що в сучасну епоху буде зростати роль закритих промислових стандартів. У зв'язку з тим, що складні технології (а саме такими будуть технології в сучасному світі, не кажучи навіть про найближче майбутнє) і продукція вимагають складних систем постачання, компаніям стане безглуздо намагатися позбавити свою діяльність від складності, якщо в результаті їх продукція стане менш корисною. В силу цього, вони змушені будуть опанувати майстерність управління складними стосунками зі своїми постачальниками. Тому зниження транзакційних витрат компаній двох наших країн, встановлення довірчих відносин з вертикальної інтеграції виробництва між українськими та польськими компаніями, в перспективі може стати для наших країн критично важливою конкурентною політичною і економічною перевагою в світі. Також, як і наш об'єднаний внутрішній ринок в 80 мільйонів чоловік, який допоможе зростанню промислового виробництва, торгівлі та послуг наших країн.

Ми нині, як добрі сусіди, могли б об'єднати зусилля, створивши значуще політекономічне об'єднання Польщі і України, і зробити, таким чином, довгоочікуваний промисловий прорив. Для цього потрібно просто простягнути один одному руки і почати рухатися цим складним, але дуже перспективним у зовнішній ополітиці та економіці шляхом.