В часи інформаційної війни ми віримо тільки в те, що бачимо на власні очі. Російська та українська пропаганда поширюють безліч міфів про життя на окупованих територіях. Та що з цього правда? Як виживають люди в так званих «народних республіках»?

Можливість дослідити сепаратизм зсередини - чи не єдиний бонус Донецької прописки сьогодні. І коли стільки брехні з усіх сторін, совість не дозволяє його не використати. Не можу претендувати на стовідсоткову об'єктивність, адже любов до України робить моє бачення упередженим. І все ж спробую передати реалії ДНРівського життя таким, яке воно є.

За вісім місяців від мого останнього візиту багато чого змінилось. Сталось дещо страшніше за продуктовий дефіцит, який можна було спостерігати навесні.

ДНР пустило коріння. Вже відкрито декілька відділень республіканського банку (щоправда я не бачила жодного банкомату), кожен другий працює в якомусь «міністерстві», підприємцям видають ліцензії (точніше свідоцтва) на господарську діяльність, в тому числі і на обмін валюти, і за мародерство ніби-то карають. Але найгірше - тут активно займаються тим, до чого в України так і не «дійшли руки» за 24 роки незалежності, а саме - патріотичним вихованням молодого покоління.

Дітям в школі щодня пояснюють хто такі «свої» і кому треба писати листи на фронт. НОВОРОСІЯ ТВ та ОПЛОТ ТВ продовжують розповідати про «русский мир», а на біл-бордах замість реклами обличчя Захарченко і Мартинова та зображення танків в стилі «йому потрібен екіпаж».

А ще портрет Сталіна в центрі міста. Уявляєте, яка картина світу, та яке ставлення до України формується в дітей Донбасу? І як важко буде з цим боротись, коли Україна поверне собі окуповані території...

1. Корупція на блок-постах

Знаєте, що таке справжня корупція? Це коли одні ризикують життям, а інші поруч будують капітал. 
Від Констянтинівки до Донецька сімдесят кілометрів. В 2013-му квиток на автобус коштував менше 40 гривень, рік тому - 150, а сьогодні проїзд «без пересадок» обходиться в 450 гривень (!).

О 8 ранку з Київського поїзда нас зустрів мікро-автобус. Перші два блок-пости проїхали швидко і вже о десятій ми прибули на КПП «Зайцеве» - найбільший український пост на нашому шляху. На під'їзді черга в 270 машин. Комусь з цих людей доведеться ночувати тут, посеред поля, адже з настанням темріви блок-пост закривають.

Однак наша колона з шести автобусів спочатку не стає в чергу. Ми чекаємо якогось сигналу на узбіччі, а потім сміливо оминаємо всю чергу і зупиняємось біля вартового. Наш водій щось шепоче на вухо солдату, а той відповідає: «Від'їдь трошки в бік, а коли основна колона почне рухатись, проїдеш і ти».

Процедура стандартна: в нас збирають паспорти, перевіряють перепустки, вибірково дивляться речі. Блок-пост пройдено менше ніж за годину, в той час як «без домовленостей» ця подорож може займати п'ять, десять, чи навіть двадцять годин, - як пощастить.
Система працює відмінно, але на кого? Звичайно, терористи теж заробляють на цій схемі (до речі, з 19 січня ДНР ввели свій паспортний контроль), але систему «дозволів» все-таки придумали в СБУ.

2. Епоха фубля, або прощавай, гривня!

Сьогодні в Донецьку розраховуються виключно валютою окупанта. Як сепаратистам вдалося за півроку витиснути гривню в обігу? Дуже просто!

Спочатку в магазинах почали встановлювати подвійні цінники - в гривнях і рублях, при чому курс був один до двох. А валюту для отримання соціальної допомоги (так в ДНР називають пенсії), можна було обирати за власним бажанням.

А потім в обмінниках раптом встановили курс 1:2,5. В той час як в магазинах він залишився 1:2. Зрозуміло, що людина, яка хоч трошки вміє рахувати, краще змінить гривні на рублі, а потім піде в магазин. Як наслідок, зараз всі ціни в рублях.

Цікавий факт: соціальну допомогу відтепер сплачують виключно в рублях. Беруть суму старої української пенсії в гривні і переводять...здогадуєтесь за яким курсом? Один до двох! Тобто республіканський банк на місці грабує пенсіонерів на 20 відсотків! Але погана все одно Україна.

3. «Зауваження в Республіці Кахахстан приймає...»

Непотріб замість дефіциту. Так можна коротко описати продуктовий асортимент донецьких магазинів. Полиці не пусті, як це було в травні, але звичних товарів майже немає. Переважно це контрабанда, вироблена в Росії для сусідів по Митному союзу - Беларусі та Казахстану. Якість - відповідна.

Особливе розчарування чекає на тих, хто любить сир, творог і взагалі все молочне. Приготувати грецький салат на Новий Рік не вдалось - не знайшли ні фети, ні огірків. Іноді можна натрапити на український сир, але він майже вдвічі дорожчий, ніж в Києві.

Для порівняння: літр молока «Простоквашино» - 89 рублів (34 гривні).

Дивно, що навіть молочні продукти марки «Добриня», які виробляють в самому Донецьку, неадекватно дорогі. Наприклад, творожні десерти коштують приблизно 45 рублів (в Києві аналогічні можна купити за 8-9 гривень), а 300-грамова упаковка нежирного творога - 95 рублів (36,5 гривень).

Середня ціна яблук - 75 рублів (майже 29 гривень).

Потішили око напої. Вина з назвами «Ласковые сети», «Коварство и любовь», «Черный лекарь», шампанське «Предвкушение» та чорна гидота «El Cola», на зворотній стороні якої написані назви окупованих міст (Донецьк, Луганськ, Іловайськ, Дебальцеве, Горлівка). Сміх крізь сльози.

Та найбільше обурення - платні пакетики для фруктів і овочів в супермаркетах ДНР - по 50 коп. за штуку. Справжній фестиваль жлобства.

4. Комендантська година

Після 23.00 перебувати на вулиці заборонено. Та життя в Донецьку завмирає ще раніше. О 19 закривається єдина нормальна кав'ярня в місті, поодинокі ресторани працюють до 22. Однак перебувати в закладах, де за сусіднім столиком відпочивають люди з автоматами - приємного мало. І позначка на вході «Зі зброєю заборонено» чогось нікого не зупиняє.

Як відчайдушний оптиміст, стверджую: комендантська година має свої плюси. Наприклад, допомагає дотримуватись режиму і вчасно лягати спати. Тільки там, де ти опинився об 11, бо потім таксі викликати неможливо. Чимось нагадує Пітер з його розвідними мостами :)

5. Своя правда

Українських каналів як не було, так і немає. Новорічне вітання Порошенко довелось дивитись на youtube. Про російські канали ви і так маєте уявлення. А Оплот ТВ - це в 10 разів неадекватніше. Потрібно берегти мозок і дружньо викидати телевізори.

6. Режим тиші

Наостанок про головне. Бойові дії продовжуються. На свята було відносно спокійно, а після Різдва навіть в центрі міста з закритими вікнами можна було почути звуки потужних вибухів. А знайомі, що живуть на околицях, говорять, що стріляти не припиняли ні на день. Отака вона, тиша.

Донецьк - як нафарбований небіжчик. Найвлучніше порівняння з тих, що я чула. Роботи майже немає, всюди стара реклама і старі люди, покинуті магазини та квартири...І все ж комунальні служби старанно працюють і вдень і вночі, прибираючи сніг з пустих донецьких доріг.

Додому на свята... Відтепер для нас це означає подорож в ДНР - несправжню республіку, яка назавжди змінила місто мільйона троянд. Змінилось і наше життя, але в будь-якій ситуації є щось позитивне. Ми стали більш сміливими, вільними та відкритими до змін. Відстані та кордони вже не здаються такими далекими, а побутові зручності та матеріальні речі - такими цінними.

Сім'я, рідні, друзі, власна совість і кожна хвилина життя - ось що важливе. І якими б не були обставини, маємо дякувати долі за можливість це зрозуміти. Донецьк - це Україна. Слава Україні!