Коротше.

Я дечого в людях ніяк не зрозумію.

Їхав я в Київ зі Льову через Корсунь на поїзді 110\109 сполученням Львів-Херсон.

Мені дуло з вікна і взагалі зрада. Разом з тим, до провідників жодних претензій, бо топили нормально. Мені вікно конопатили, навіть одіяло на гвіздки прибили, менше дує, але піде.

І от я йду по кип'яток, мене доганяє жіночка-сусідка по плацкарту і каже "А нам також дує, можете за нас поговорити, щоб нам вікно зробили?"

Я підофігєл і мені стало сумно.

Людина бачила, що я робив, що я казав, разом з тим сама за себе нічого говорити\казати не хоче,а сподівається на доброго дядю(мене).

Ну і так живе частина населення. Є механізми, частина з них викладена в інтернеті і все одно "а шо можна зробити".

Пєчально всьо і депресивно(