Роздуми про швидкість, дійових осіб та обов'язкові втрати

Останніми днями я брала участь у декількох заходах, присвячених обговоренню процесу проведення реформ в Україні. Запрошували представники країн-донорів. Доповідали переважно представники неурядових організацій, активісти та кілька депутатів і представників виконавчої влади із так званих "нових". Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише народний депутат Ольга Бєлькова.

На питання "чому реформи проводяться так повільно?" не було надано відповіді, яка б повністю мене задовольнила, в тому числі з наукової точки зору. Це змусило мене передивитися свої нотатки із курсу Behavioral Economics, що наштовхнули накілька ідей, корисних для усвідомлення того, чому у наших реформ так багато бар'єрів. Ми ж лише люди, а тому всі без винятку знаходимося під впливом психологічних стереотипів (biases).

Loss aversion bias, або чому в реформах швидкість важливіша за інші фактори.

Коли ми бачимо, що одне й те саме питання обговорюється занадто довго: постійно створюються ті чи інші робочі групи, фракціями у парламенті висуваються нові правки та вимоги і т. д., а це питання, в свою чергу, не є сакральним (тобто не стосується фундаментальних вірувань та цінностей), то, скоріше за все, нами маніпулюють для того, щоб уникнути проведення реформи.

В таких випадках прийняття ключових рішень відтерміновується під прикриттям недосконалості запланованих реформ, оскільки зрозуміло - як тільки українці отримають бодай якусь нову «опцію»: свободу, дієву інституцію, зниження ставки податку, дерегуляційну ініціативу, відкриття доступу до інформації, публічний реєстр чогось, або обов'язковість прямої дії якогось закону, то вони відчуватимуть ледь не фізичний біль, якщо хтось намагатиметься потім цю «опцію» забрати.

Loss aversion bias вчить нас, що люди воліють уникати втрат та гостріше реагують на втрату, ніж на отримання чогось нового. Саме тому, до речі, і результати реформ не завжди так швидко помітні.

Для прикладу, уявіть, що я завтра запропоную ліквідувати нову поліцію. Я переконана, що її очільники не встигнуть навіть сказати ані слова, як мій профайл в Facebook буде закидано гнівними повідомленнями від тисяч українців, які вже вважають поліцію «своєю» і будуть готові її власноруч захищати.

Чи є нова поліція досконалою? Скоріше за все, ні, але її швидка поява стала її головним захистом, і люди вже не погодяться її втратити.

Висновок: Реформи треба проводити якомога скоріше, щоб, отримавши навіть недосконалі результати, українці не захотіли їх віддавати і боролися за них разом із менеджерами цих реформ.

Dunning-Kruger effect (ефект Данінга-Кругера), або які люди нині потрібні у владі.

У 1999 році вчені Корнуельского університету описали психологічний парадокс, який полягає в тому, що найменш підготовлені спеціалісти якраз мають ілюзорно-позитивне враження про свою можливість бути ефективними. І навпаки, найбільш підготовлені до місії люди мають тенденцію себе недооцінювати. Більше того, люди, які себе переоцінюють, не визнають це навіть після того, як в процесі роботи стає очевидною їх некомпетентність. Замість навчання та залучення спеціалістів і громадськості такі люди, навпаки, будуть намагатися цього уникнути та ще й образити інших.

Цей феномен почали вивчати із майже карикатурного випадку, коли грабіжник банку намастив своє обличчя соком лимону. Він знав, що цей сік використовується як невидиме чорнило, тож сподівався, що і камери спостереження його не помітять. Це вас не наводить на думки щодо нинішнього уряду?

Висновок: у наступний склад уряду мають потрапити люди, які не мають комплексу більшовартості. Мені б хотілося бачити там тих, хто розуміє, чого саме треба досягти в кінцевому результаті, але вагається щодо конкретних методів досягнення. Ті, хто занадто гучно наголошують на своїй компетентності та незамінності, тому що без них буде "катастрофа, розвал, перевибори, всесвітній потоп", нам у владі не потрібні!

Endowment effect (ефект володіння), або чому нелегко відмовитися від "свого".

Незалежно від того, як швидко та хто здійснюватиме необхідні зміни, більшість із них буде пов'язана із втратою певних цінностей та благ, які люди отримали у спадок від минулих часів та щиро вважають своїми. Навіть в тих випадках, коли саме по собі "володіння" було лише умовним. Якщо вже воно "наше", то ми атрибутуємо йому ознаки чогось кращого, ніж воно є насправді.

Наприклад, у нас ще з радянських часів нібито були безкоштовні освіта та медицина для всіх, спеціальні умови виходу на пенсію для окремих пільгових категорій працівників, наукові напрацювання та дешевий газ. І дарма, що якість освіти та медицини нас насправді не задовольняла, і ми вимушені носити маленькі подаруночки лікарям та сестричкам, бо у них дуже маленькі зарплати, більшість наукових розробок так ніколи і не втілились у промислове виробництво, а за "дешевий" газ ми все одно потім платили податками через покриття дефіциту НАК Нафтогаз.

Нам здавалося, що «наше» - це щось особливо гарне і рідне, а тому тепер нам важко його віддати. Є люди, яким важко сприйняти факт, що від дотацій всіх і всього треба переходити до потреб конкретного учня, хворого, домогосподарства і т. д. Зважаючи на демографічні зміни, доведеться визнати, що із кожним роком ми будемо вимушені все більше і більше працювати для того, щоб працюючі могли утримувати непрацюючих у солідарній системі пенсійного забезпечення, і всі ми могли сплачували менші податки.

Endowment effect також стосується ідеї швидкої приватизації державних компаній,. Політики будуть пояснювати своїм виборцям, що якісь там "розумники" пропонують розбазарити "наше". Але бабця у Полтаві навряд чи є бенефіціаром фінансових результатів Укрспирту, Центренерго, неприбуткової державної шахти, а от чимало політиків роками «доїли» ці державні компанії собі на користь.

Висновок: Щоб подолати цей стереотип важливо пояснювати людям, як це відбувається в інших країнах і показати перспективу нового "нашого". Людям потрібно знати заради якої вигоди для кожного із них доведеться позбутись тих чи інших цінностей минулого, які насправді є тягарем.

У цій невеликій статті я окреслила лише кілька із існуючих феноменів для того, щоб показати, що на шляху до реформ зустрічаються перепони, які не так просто пояснити. Люди не завжди діють раціонально і реформаторам точно доведеться стикнутись із численними психологічними стереотипами (biases). У своїх працях Нобелівський лауреат із економіки 2002 року Даніель Каннеман, Амос Тверські, Дан Аріели та інші описали багато психологічних упереджень, які пояснюють "ірраціональність" економічних та суспільних рішень та поведінку людей, в тому числі і їх опір змінам. Всім реформаторам дуже рекомендую ознайомитись із дослідженнями та книжками цих авторів, які, сподіваюсь, допоможуть побачити себе та оточуючих в новому світлі змін.