Дивні суперечки викликав недавній заклик відмовитися від зовнішніх кредитів, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" колишній уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. Мовляв, зовнішні кредити – це благо для України.

У з'язку з цим поясню згадану тезу детальніше.

Загалом в цьому році, за словами міністра фінансів України Наталії Яресько, наша держава планує залучити приблизно $10 млрд. Приблизно половина з них – кредити МВФ. З одного боку, це добре. З іншого – не дуже, оскільки всі ці кредити змушені віддавати наступні наші покоління, з якими ніхто це не погоджував. Але про "повернення грошей" нинішня влада намагається не говорити.

Водночас, ніхто не заперечує того, що в нас половина або й більше економіки в тіні. Тобто, від цієї половини до державного бюджету не надходить нічого. Крім цього, як пише Володимир Лановий, 200-300 млрд гривень – корупційний складник, від якого також нічого не надходить до бюджету і ніколи не надходитиме. Приблизно стільки ж можна списати на контрабанду.

Виходить, що, якби нам вдалося побороти лише тіньову економіку, корупцію і контрабанду, дохідна частина державного бюджету України (навіть за збереження структури її економіки) могла би складати приблизно 1200-1300 млрд гривень.

Очевидно, що наведений підрахунок не ідеальний, адже, зокрема, одна стаття тягне за собою іншу і т. д. Але зрозуміло одне: обсяг обіцяних кредитів менший, ніж можливі додаткові надходження до державного бюджету за рахунок подолання тіньової економіки, корупції, контрабанди тощо. Тобто, за рахунок наведення порядку в згаданих сферах нашої держави можна отримати щонайменше $40-50 млрд додаткових надходжень і відмовитися від зовнішнього кредитування. А боротися зі згаданими та іншими негативними явищами в нашій державі ми обіцяли і власному народу, і партнерам за кордоном.

Аби бути коректним, слід виходити з того, що згадане відновлення порядку може тривати два-три роки, а не рік. Отже, Україна в найближчі роки може жити за позитивними і негативними сценаріями: не випрошувати зовнішніх кредитів, наводити порядок у згаданих сферах і таким чином забезпечувати додаткові надходження; або ж жити за іншим позитивним сценарієм – поборювати негативи, мати додаткові надходження, брати вигідні кредити для розвитку економіки. За таких обставин зростали б і зовнішні інвестиції. Або ж нічого не міняти, брати зовнішні кредити і жити за принципом "після мене хоч потоп".

Очевидно, що такий вибір вимушений, оскільки розвиток згаданих негативних явищ відбувався останні 24 роки. Крім цього, ще на початку відновлення незалежності України було проігноровано напрацювання кількох поколінь українських державників, зокрема – щодо реструктуризації економіки України від імперської (радянської) до незалежної тощо. Пропонувалося поступово заміняти імпорт за рахунок створення і розвитку українських малих і середніх підприємств. Очевидно, це було можливо лише за підтримки влади – як центральної, так і місцевої.

На жаль, цю ідею було проігноровано.