Нова полія здійснила привселюдне затримання у центрі Франківська якоїсь борзої пари. Обох оперативно, вправно і навіть з деяким "перехльостом" заламали і повалили, всупереч усталеним уявленням – не питаючись, "чи можна вас покласти?" Далі все затяглося. Затриманих довго завмерло, "покадрово" тримали за руки-ноги, ніби згадуючи недавно засвоєні закони: що за чим повинно слідувати в рецептурі бездоганного затримання.

Раніше би миттєво загребли, поки не назбиралося свідків, потім доводили. Нинішній публічний шухер був пов'язаний з необхідністю дотримання правил. Збирали понятих, на місці фіксували речові докази. Вважали і зважали на публіку.

Прибуло міліцейське старорежимне командування – у шкірянках, стрижене під коротку копірку, ламаноносе, з "підкачаними" животами і гострими ліктями, безцеремонне, для якого все завжди мало свою ціну.

Оточили автоматниками. Загалом витрачені час, сили і кількість залученої зброї і без них були не пропорційні злочину – йшлося ніби про серійне пограбування, а не вбивство.

Але вся цінність інциденту – в тому, що тут перетнулися часи. Стосунки нової поліції і "бувалих" нагадують відносини допитливої дитини і батька – кримінального авторитета, який мусить тримати перед малим лице, дотримуючись правил, на які сам же присаджував.

Питання ближчого майбутнього – хто кого переабсорбує. Сусідні поверхи одного дому за різними уставами і в різних режимах довго не просусідять.

А наразі їх об'єднує колір: і ті, й ті – в чорному. Тільки для одих це – колір однострою, для інших – колір корпоративного лоску.