Уже місяць триває дискусія в пресі та блогах про можливу заборону імпорту російських книжок. Як усі дискусії гуманітаріїв, вона ні на що – ні на закони, ні на фінанси – не впливає. Тільки на суспільну думку. Але навіть найпалкіші лобісти російської книжки якось не помітили, що монополіст "Ексмо-АСТ", з яким були афілійовані більшість книжкових мереж в Україні, товару вже понад рік не завозить. Тож книгарні торгують залишками, і це не залежить від жодних українських законів.

Як читача мене ця дискусія майже не обходить. Із часу заснування книгарні "Є" 2007 року купую й читаю тільки українські книжки, а жанрове розмаїття мене цілком влаштовує. Від актуальної художньої літератури до перекладів західних наукових бестселерів. Читаю десь книжку на тиждень. Із чотирьох тисяч назв художньої літератури, які щороку видають в Україні, 52 якось оберу. А за спеціальністю давно користуюся здебільшого інтернетом.

Тож, якби не дискусії у соцмережах, просто нічого не помітив би. Але обговорення не затухає, табори антагоністів вималювалися, аргументи сторін відточуються в розлогих статтях. Дивує те, що всі одразу погоджуються: наші видавці не дадуть собі з цим ради. Тобто – за жодних обставин не компенсують втрат від російського імпорту.

Добре, що я не все життя був гуманітарієм. Ішов у перший рейс начальником радіостанції на риболовецькому сейнері по Чорному морю. В моє хазяйство входило із 30 приладів – ехолотів, гідролокаторів, радіолокаторів, радіостанцій. І десь два десятки їх згоріли за перехід від Керчі до Поті. Судно було "щойно з ремонту". Зайшло в Поті, але працювати вже абсолютно не могло.

Я не знав, за що хапатися й куди бігти. Обклався в радіорубці технічними описами апаратури й боявся поткнутися назовні навіть на обід. Перший рейс начальником і такий гаплик. Добре, що в мене був капітан.

Він зайшов у радіорубку, подивився на мій розпач і сказав:

– Значить так, начальнику. Для роботи мені потрібні: перше – один з ехолотів, друге – радіолокатор і, третє, – будь-яка радіостанція проміжних хвиль на вибір. У тебе є десь три доби. Решту ремонтуватимеш, як буде час і натхнення.

Капітан виставив пріоритети, позначив часові обмеження і наказав старпомові виконувати всі мої забаганки – давати цінні сорти риби на хабарі тощо, якщо знайду ремонтників на березі.

За три доби, впродовж яких тривав шторм, я знайшов несправності та поремонтував мінімальний комплект апаратури. Ми вийшли в море працювати. А потім, натхненний камбальним сприянням старпома, познаходив відсутні деталі в нетрях Потійського порту, і відремонтував геть усе зі свого завідування. Десь за місяць упорався. Навіть німецький ехолот, техопис якого закінчувався фразою "Жілаєм вас усігда повная трала!" Це, до речі, про технічну літературу і перекладачів, до відсутності яких в Україні договорилися запальні опоненти.

У нас немає інших видавців, як у мого капітана не було іншого марконі, крім переляканого молодого спеціаліста. Але він мені повірив і дав шанс, в якому всі опоненти навіть подумки відмовляють нашим видавцям. Ні, не впораються.

Так, жодна галузь, і українське книговидання – не виняток, не здатна так стрімко збільшити обсяги виробництва, щоб компенсувати втрати від припинення імпорту. Бо за деякими оцінками, російські книжки становили десь 80 відсотків українського ринку. Але можна сформувати пріоритети, отой мінімально необхідний для роботи комплект, встановити часові рамки й підтримати ресурсами. А все інше – як буде час і натхнення