Ми в перший день відпочинку зайшли у термальний басейн і аж вуха позакладало - від дитячого вереску йшла луна, у басейнах малі стрибали, били ногами і верещали від радості. Підвищена кількість дитячого шуму іноді дратувала, а заліплені водою очі від стрибків малих хлопців робили у багатьох дорослих на губах вираз 'курячі жопки'.

Це була неділя.

Наступний день народу явно поменшало, а під обід взагалі зробився басейновий рай, так, кілька пар, де-не-де одинокі тьоті, пару парубків під сімдесят з червоними обличчями і повною білою сивиною. Дітей було значно менше, деякі з них, не зважаючи на мамині зауваження, все одно стрибали, деякі кричали і звично верещали. Водичка.

А сьогодні вийшов якийсь день, майже ідеальний, людей мінімально, тишина, спокій, можна розсікать по басейну будь-якими стилями і навіть завжди зайняті надпопулярні підводні масажери були у вільному доступі. І зовсім не було дітей. Ну, жодноі дитини. Навіть підлітка. Плавайся, булькай і радуйся.

Але без дітей раптом у басейні всі стали виглядати такими старими, протівними, з кислими мінами і пісними обличчями у дурних шапках або целофанових, або таких, як для сауни. Всі нудно і хаотично пропливали один повз одного, намагаючись не дивитися у очі, замислені, серйозні і нецікаві. Стояли взагалі з відстороненими обличчями під масажерами або над підводними фонтанами. Ніхто не стрибав, не бив ногами по воді, не кричав і не верещав від радості. І так якось аж скучно стало.

Все ж діти - весна людства)