Про зустріч міністрів закордонних справ України, Франції, Німеччини і Росії у Парижі 3 березня 2016-го року, де обговорювалися проблеми російської агресії в Украні, вже сказано і написано багато. Звернуто увагу, зокрема, на те, що причетні до цього питання сторони вже не наполягають на змінах до Конституції України, але зацікавлені у проведенні місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу.

У цьому контексті, виходячи з результатів зустрічі і заяв представників ФРН і Франції, варто відзначити послідовну позицію представника України міністра закордонних справ П.Клімкіна, зокрема, стосовно того, що згадані вибори можуть відбутися лише після відновлення повної безпеки, включаючи український контроль за кордоном і демілітаризацію регіону.

Водночас, самоназвані представники Європи - міністри Франції та Німеччини однозначно підтвердили свою прихильність до залагодження проблем в Україні, пов'язаних з російською окупацією, за рахунок України. Вони відверто показали, що вони більше зацікавлені у прибутковій співпраці з Росією, ніж у правах і свободах людини. А Україна їх не цікавить взагалі. Звертає на себе увагу те, що ця зустріч у так званому «Нормандському форматі» фактично відбулася на фоні невирішення питання про безвізовий режим для України і виступу Голови ЄК Жана-Клода Юнкера щодо відсутності перспектив в нашої державі набути членство в ЄС та в НАТО за найближчі 20 - 25 років. Цікаво, що згадана заява була зроблена у Нідерландах практично за місяць до проведення референдуму стосовно асоціації України з ЄС. Мабуть ці слова голови ЄК стануть дуже негативним сигналом для населення Нідерландів. Турбує і позиція ООН щодо документів, виданих українцям окупаційною владою. Насторожує і перебіг подій навколо Н.Савченко, зокрема те, що на її останній суд не з'явився ніхто від гілок влади в Україні. Є й багато інших менш помітних явищ, які насторожують.

Усі згадані явища додатково свідчать про те що низка країн не є прихильними до української нації - наша доля в наших руках. З іншого боку, це можна інтерпретувати, зокрема, як малоефективну українську діяльність щодо роз'яснення наших реалій серед народних мас, зокрема - у країнах Європи. Ми ніяк не можемо зрозуміти те, що в демократичному світі думка влади формується на основі переконань народу, а не навпаки, як було в СРСР.

Чи не вперше відверто прозвучало словосполучення «тиск на Україну». Очевидно, що ці слова вимагають відповідної реакції офіційного Києва.