Нещодавно у рамках 15х4- серії некомерційних заходів для фанатів науки і лекторів, психолог Мирослава Мірошник розвіяла стереотипи про самооцінку, розповіла чому не працюють позитивні самоствердження і про те, як важливо визнавати помилки і ставити питання. Партнер UAINFO портал Мегаполіс пропонує вашій увазі конспект лекції і тест на визначення самооцінки.

На перший погляд самооцінка здається дуже простим поняттям. Мабуть, саме тому його часто використовують у псевдопсихологічних статтях. Здається, що вся суть самооцінки у назві: ви скажете, ну що тут незрозумілого, це - оцінювання себе і обговорювати тут нічого. Насправді, це складний психічний феномен, який набагато глибший, ніж просто «оцінювання себе». Я розповім про те, що варто знати про самооцінку, щоб орієнтуватися в цьому понятті і не попадатися на гачок псевдопсихологів і «жіночих психологів».

Самооцінка - це суб'єктивне, оціночне уявлення про себе, свою діяльність і поведінку, яке змінюється протягом всього життя. Вона впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Процес формування самооцінки не може бути остаточним, оскільки сама особистість постійно розвивається, і відповідно, змінюються її уявлення про себе і ставлення до себе. У кожен момент часу, в різних ситуаціях у вас може бути різна самооцінка.

Давайте проведемо тест Дембо і дізнаємося, яка ваша самооцінка. Перед вами на малюнку - шкала. Зліва на цій шкалі - найдурніші люди на світі, а справа - найрозумніші. Спробуйте знайти своє місце на цій шкалі. 

Швидше за все, ви вибрали місце десь приблизно посередині. Або трошки ближче в сторону найрозумніших. Як я про це дізналась? Насправді, більшість людей в адекватному стані робить саме такий вибір. Якщо вірити ключам тесту, то крайню праву точку найчастіше обирають слабоумні або люди у стані наркотичного сп'яніння. У крайній лівій точці комфортно почуваються люди, які перебувають у стані депресії.

Як формується самооцінка?

За Бернсом, самооцінка формується у трьох важливих моментах: перший - співвідношення реального «Я-образу» людини з ідеальним. Другий - людина схильна оцінювати себе так, як на її думку, її оцінюють інші. Третій - реальні досягнення особистості.

Американський психолог Гордон Олпорт зазначає, що у віці 5-6 років починає формуватися образ «Я». Це час, коли дитина починає розуміти, чого від неї очікують її батьки, родичі, вчителі, якою вони хочуть її бачити. Починає формуватися «Я-ідеальне» і «Я-реальне». Це той вік, коли починає формуватися самооцінка.

Р. Бернс писав, що «Я-образ» виникає в процесі соціалізації, а вже потім відіграє самостійну роль. Це означає, що базове уявлення про себе виникає із досвіду стосунків з близькими. «Я-реальним» для дитини буде те, якими словами та характеристиками її наділяють оточуючі, і те, як вона почувається і визначає сама себе. «Я-ідеальне» буде таким, якою дитину хочуть бачити близькі, якою вона має бути на думку мами, тата, бабусі і т.д. Адже базова потреба дитини - це бути прийнятою і коханою, тому вона буде прагнути до ідеального уявлення своїх рідних про себе, що згодом перейде у несвідому область психіки, і залишиться там назавжди.

Те, як на нас впливають уявлення наших батьків, якнайкраще показує експеримент Джакобс і Екклз, які перевірили, як точка зору батьків вплинула на сприйняття дітьми 11-12 років власних здібностей. В експерименті брали участь дві групи матерів. Одна група була переконана, що їхні доньки не мають здібностей до математики, зате їхні ж сини мають. Друга група матерів вважала, що здібність до математики не залежить від гендерних відмінностей, і що здібності можуть бути у обох дітей. Як і слід було очікувати, донькам жінок із сильними гендерними стереотипами здавалось, що вони не мають здібностей до математики. У дочок тик жінок, які не дотримувались яскраво виражених гендерних стереотипів, не спостерігалось подібних саморуйнівних тенденцій. Дівчата, чиї мами вважали, що вони не мають схильностей до математики, навіть не робили жодних спроб, щоб якось розібратися з цим предметом.

Крім батьків, на нас великий вплив мають інші дорослі, наприклад, вихователі і вчителі. Те, як на дітей впливають дорослі було підтверджено найжорстокішим експериментом в історії, який у 1939 році провели професор Уендел Джонсон з університету Айови (США) і його аспірантка Мері Тодор. В експерименті брали участь 22 дитини-сироти з Девенпорта. Дітей поділили на дві групи. Тих, кому пощастило і вони потрапили в першу групу, постійно хвалили за будь-яку спробу правильно і грамотно говорити і взагалі схвалювали будь-яке їхнє висловлювання. В іншій групі не скупились на грубі слова, а будь-який натяк на дефект мовлення одразу ж засуджувався, дитину публічно принижували і навіть тих, хто говорив нормально, називали «жалюгідними заїками». Потрібно зазначити, що до початку експерименту у всіх дітей не було жодних проблем із мовленням, але в результаті його проведення в групі, де дітей принижували, сформувались і розвинулись яскраво вираженні симптоми заїкання, які, на жаль, збереглися у них протягом всього життя.

Крім дорослих, великий вплив має думка однолітків, ЗМІ з їхніми «хворими» ідеалами, загальнокультурні особливості, і ще багато іншого. Усі ці думки, уявлення та порівняння себе з іншими у нашій психіці, як в міксері, перемішуються в суцільну масу і стають нашою самооцінкою.

Звучить не оптимістично, але ж ми пам'ятаємо, що самооцінка суб'єктивна і не постійна, і в будь-який період часу, ми можемо її змінити. Якщо, звичайно, визнаємо, що ми вже дорослі і перестанемо звинувачувати всіх у своїх бідах, а замість цього візьмемо відповідальність за своє життя і почнемо його змінювати.

Я розповіла, що таке самооцінка і як вона формується, тепер про те, що може її оптимізувати, а що не допомагає.

Позитивне самоствердження знижує низьку самооцінку ще більше

Метод позитивного мислення зараз на піку популярності, його пропонують від усіх бід і недуг, можливо, і кашель можна лікувати афірмаціями. В Інтернеті ви можете знайти афірмації на всі випадки життя.

Але дослідження, проведене спеціалістами із університетів Ватерлоо і Нью-Брунсвіка, показало, що повторення фраз на кшталт «мене всі люблять», не здатне вирішити проблеми самооцінки. У людей з уже заниженою самооцінкою подібні техніки самонавіювання призводили до ще більшого невдоволення собою, а тим хто одразу оцінював себе достатньо високо, метод допомагав лише частково.

Канадські психологи підтвердили це наступним експериментом. У ньому взяли участь дві групи людей. В одній зібрали тих, у кого за попереднім тестуванням були проблеми із самооцінкою, а в другій - всі учасники навпаки були високої думки про себе.

Кожну групу потім теж поділили. Одна частина використовувала техніку, описану у багатьох популярних книгах, і займалась самонавіюванням та повторенням позитивних стверджень. Інша ж частина в рамках експерименту залишалась в якості контрольної.

Здавалося б, ті, хто щодня повторював: «Мене люблять», «Я найпривабливіший» і так далі, мав би відповідно до усталеної у суспільстві теорії, підняти свою самооцінку. Але на практиці відбулося цілком протилежне: у незадоволених собою людей самооцінка стала ще нижчою порівняно з тими, хто таку методику не використовував.

Згідно з гіпотезою психологів, позитивне ствердження на кшталт «я приймаю себе таким, як я є», у людей із заниженою самооцінкою викликає внутрішнє протиріччя, що у свою чергу запускає повторний процес самооцінки, в результаті якого людина розчаровується у собі ще більше, ніж до позитивного самоствердження

Для компенсації виявленого побічного ефекту пропонують правильно формулювати свої негативні переживання. Як це? Якщо вам важко на душі, просто зауважте це: наприклад, «зараз я розчарований». І все. Більше нічого робити не потрібно. Жодних зусиль, жодних довготривалих вправ, просто помічайте свої почуття. Після проведення такої модифікації психологи провели повторне дослідження своїх підопічних, яке і підтвердило кращі результати методу порівняно зі звичайним самонавіюванням.

Визнання своїх помилок і недоліків корисне для психічного здоров'я

Це доводить наступний експеримент за участю 295 студентів зі США і 2760 студентів із Гонконгу, які показали, що, коли студент оцінює свої низькі або високі досягнення об'єктивно, у нього не виникає емоційних проблем. Але, якщо студент намагається прикрасити свої низькі досягнення, він частіше впадає в депресію. У людини, яка закриває очі на свої низькі результати, немає можливості покращити ці результати. Пам'ятаємо, що самооцінка залежить від того, як ми собі уявляємо, як нас оцінюють інші. І часто це зовсім не гарні фантазії.

Оптимізувати самооцінку можуть допомогти прямі запитання до людей. Потрібно перестати фантазувати на тему того, що про нас думають, а почати запитувати. Тому що самооцінка гнучка і змінюється від обставин, чим більше нової інформації ви отримуєте, тим більше шансів, що ваша самооцінка буде адекватною. Але ... ставити питання - це ризик отримати відповідь.

Люди з низькою самооцінкою намагаються уникнути ризику, оскільки у них він асоціюється з невдачами, а значить з іще більшим пониженням самооцінки. Або ж вони обирають непосильні цілі, які неможливо реалізувати, і тому на них завідомо чекає провал.

Успіх у діяльності характеризується оптимальним співвідношенням сміливості і раціоналізму. Для підвищення самооцінки вчені радять йти на виправданий ризик, ставити цілі, яких ви точно зможете досягти, і тоді накопичені перемоги сформують стійку самооцінку і ви зможете підняти свої вимоги до себе.

Що ми тепер знаємо про самооцінку? Вона суб'єктивна, не постійна, вона відображає наш досвід з ранніх років, змінити його ми не можемо, а можемо взяти відповідальність за своє життя і за допомогою спеціаліста або самостійно почати змінювати своє життя. У цьому нам може допомогти вміння іти на ризик, пробувати нове, визнавати свої помилки, аналізувати невдачі і замість постійного самонавіювання вчитися виражати свої негативні емоції.