Верховна Рада ухвалила у другому читанні останній із необхідних законів «безвізового пакета». Законопроект № 3755 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей надання посадовими особами декларацій про майно, доходи, витрати й зобов'язання фінансового характеру у 2016 році» з пропозиціями президента України Петра Порошенка, погодженими з європейською стороною, набрав у сесійній залі 278 голосів.

Спікер парламенту Володимир Гройсман поспішив відрапортувати, що Україна зробила все від неї залежне для отримання безвізового режиму з Євросоюзом. На цьому тлі навіть не мала особливого резонансу новина про те, що конкурс з обрання членів Національного агентства із запобігання корупції (НАЗК) - одна з головних вимог для візової лібералізації - виявився заблокованим.

Forbes поцікавився у юристів, наскільки прийняття «безвізових» законів насправді оздоровить українське правове поле, чи можна вважати цей процес досить гармонійним і чи є підстави дорікати єврочиновникам за надмірно формалізований підхід до цього питання. Своїм баченням із читачами поділився Іван Божко, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери».

Безвізовий діалог між Україною та Європейським Союзом було офіційно розпочато 29 жовтня 2008 року, після вересневого саміту Україна - ЄС. Прийнятий 22 листопада 2010 року План дій щодо лібералізації Євросоюзом візового режиму для України передбачає два етапи, і включає чотири блоки питань:

Безпека документів, включно з біометрикою;

Нелегальна міграція, включно з реадмісією;

Громадський порядок і безпека;

Міжнародні відносини та фундаментальні права.

Якщо з реалізацією блоків 1, 2 і 4 особливих проблем не виникло, то питання громадського порядку й безпеки стало справжньою перешкодою на шляху впровадження безвізового режиму з ЄС. Це, насамперед, пов'язано з тим, що цей блок включає в себе низку так званих «антикорупційних законів».

Найяскравішим прикладом можна вважати прийняття закону «Про державний бюджет України на 2016 рік» зі скандальною поправкою (пункт 10), яка передбачає відстрочення набуття чинності положень закону України «Про запобігання корупції» про електронне декларування до 1 січня 2017 року.

Треба нагадати, що зі введенням електронного декларування Національне агентство із запобігання корупції буде уповноважене вести моніторинг способу життя чиновників для встановлення відповідності наявних у них і у членів їхніх сімей майна й отриманих доходів згідно з декларацією. Водночас умисне неподання декларацій або декларування свідомо недостовірних відомостей може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Щодо законодавчої «диверсії» з відстроченням електронного декларування представник ЄС в Україні Ян Томбінський критично зауважив, що чинна редакція закону явно не відповідає вимогам антикорупційних зобов'язань, узятих на себе керівництвом України.

Як інший приклад можна навести процедуру прийняття закону № 4055 «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо забезпечення прозорості в організації діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури для виконання рекомендацій Міжнародного валютного фонду». У цьому законопроекті спочатку закладали надзвичайно широкі дискреційні повноваження генерального прокурора щодо відхилення кандидатів на посаду спеціалізованого антикорупційного прокурора і його заступників, яких призначає незалежна комісія з відбору. Представники європейської спільноти відразу вказали на відповідні порушення - їх наявність не гарантуватиме повну незалежність посадовця, який має фактично очолити боротьбу з корупцією.

Значний суспільний резонанс навколо розгляду законів «безвізового пакету», як і пильний нагляд із боку єврочиновників, слугують ефективним механізмом впливу на наш політикум. Про це свідчить той факт, що внаслідок подібного тиску закони № 4055 (про повноваження генерального прокурора щодо відхилення кандидатур на посади спеціалізованого антикорупційного прокурора) і № 3040 (про створення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів) були прийняті в редакціях, що відповідають вимогам Європейського Союзу.

Що ж до електронного декларування, вказані вище причини змусили українських парламентаріїв оперативно ініціювати розгляд законопроекту № 3755 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання посадовими особами декларацій про майно, доходи, витрати й зобов'язання фінансового характеру у 2016 році», згідно з яким скандальні поправки було виключено з чинної редакції Закону про запобігання корупції. Цей законопроект, з урахуванням пропозицій президента, вчора було розглянуто як невідкладний і прийнято загалом. Тобто, на сьогодні Верховна рада України фактично прийняла весь перелік законів, необхідних для лібералізації візового режиму з ЄС.

Якщо говорити про наслідки прийняття законів, передбачених Планом дій щодо лібералізації Євросоюзом візового режиму для України, очікувати від них позитивного соціально-економічного ефекту для пересічних громадян у найближчій перспективі не варто. Певний результат можливий у середньостроковій і довгостроковій перспективі - його досягнення пов'язане із системною боротьбою з корупцією і формуванням прозорої економіки, що буде наслідком реалізації норм антикорупційного законодавства, яке входить у 3-й блок Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

Це, зі свого боку, сприятиме встановленню довіри між бізнесом і владою, залученню іноземних інвестицій, створенню робочих місць і збільшенню бюджетних надходжень.

Однак не варто ідеалізувати «безвізові закони», оскільки прийняті нормативно-правові акти можуть містити численні колізії та недопрацювання, які не тільки дозволять обходити відповідні правові механізми, а і спотворювати саму мету прийняття такого закону.

Нерідко подібні «недоліки» законодавчої ініціативи проявляються на стадії реалізації прийнятих законів, особливо це стосується формування новостворених органів. Такими суперечливими нормами можна вважати положення частини 4 статті 23 нового закону «Про прокуратуру», яка на сьогодні, по суті, усуває цей державний орган від можливості захистити інтереси держави й органів місцевого самоврядування, навіть за наявності очевидних порушень закону.

Ця конструкція унеможливлює реагування на порушення законодавства у сфері земельних правовідносин. З подібними колізіями було врегульовано також процедуру, за якою у 2015 році проведено відбір керівників місцевих прокуратур. Непрозора й не налагоджена належним чином Законом про прокуратуру (статті 39) і наказом генерального прокурора України № 98 від 20 липня 2015 року схема роботи відповідних комісій призвела до того, що за результатами проведених конкурсів на своїх посадах залишилися понад 90% керівників прокуратур.

Аналогічним чином було ускладнено і порядок обрання складу Національного агентства із запобігання корупції, що унеможливлює повноцінне функціонування органу, створення якого було необхідною умовою лібералізації візового режиму з Євросоюзом. Ще одним прикладом недоробок парламенту можна вважати прийняття нового закону «Про державну службу», норми якого позбавляють цілу низку державних службовців такого статусу.

Щодо цього неодноразово зазначали, що подібні законодавчі зміни можуть стати причиною для створення нових корупційних схем та зняття обмежень щодо використання службових повноважень всупереч інтересам держави.

Водночас, як було зазначено вище, представники Європейського Союзу приділяють пильну увагу адаптації українського законодавства до їхніх стандартів, оперативно й адекватно реагують на будь-які спроби наших політиків відхилитися від декларованого вектора розвитку. Тобто такий підхід навряд чи можна назвати формальним.

Водночас ЄС має у своєму арсеналі значну кількість важелів впливу на представників української влади: починаючи від фінансування цільових програм, спрямованих на реалізацію конкретних положень новоприйнятого законодавства, і закінчуючи прийняттям рішення за результатами реалізації Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

Треба зазначити, що введення безвізового режиму з Євросоюзом залежить не тільки від прийняття відповідних нормативно-правових актів, а й від забезпечення їхньої практичної реалізації. Саме на це, головно, і спрямований другий етап відповідного Плану дій.

Тому робити висновки про реальність одержання вже цьогоріч нашими співвітчизниками можливості для безвізових поїздок до країн Європейського Союзу наразі рано.