Ваня щойно прибув із окупованого Донецька, - він туди часто їздить, у нього там батьки. Ваня - мій далекий приятель, і я би не пив з ним пиво, якби не цікавили свідчення з-за лінії фронту.

Розповідає, що комендантська година там з 23:00, після чого всіх затримують і тягнуть в комендатуру. Але нічні клуби працюють - просто у 23:00 замикають двері зсередини і нікого не випускають.

Якось навіть була перестрілка всередині клубу, і когось навіть підстрелили, але двері все одно не відкривали до ранку. Ваня каже, що нічні клуби в Донецьку працюють, аби «простой чєловєк мог отдохнуть».

Ціни шалені, роботи немає, всі живуть ніби у резервації, навіть інтернет під контролем. Ваня довго не міг виїхати, бо через бої під Ясинуватою перекрили всі блок пости.

Але більшість населення, по-своєму, щаслива, бо щиро переконана, що в Україні голод, розруха, кажуть, що «нєдавно на майданє снова людєй началі убівать», а в «днр» - «стабільно».

За лінією фронту відбувається дивний кругообіг мігрантів в природі. Ті, хто там, мріють виїхати в Росію, але під весну з Росії почали повертатися ті, хто виїхав раніше, - бо там «їм не допомагають».

Але Ваня - поінформований, тому і працює у Києві. А ще Ваня переконаний, що майдан «придумали американці», які хотіли аби був привід увести санкції проти Росії, бо «простому чєловєку» той «майдан не потрібен».

Правда, в Росії, вважає Ваня, теж «свої інтєрєси», через що у них з «Америкою конкуренція», а «простой чєловєк страдаєт»...

Ваня досьорбує пиво і йде, а я ще кілька хвиль думаю про те, яка все-таки тонка межа між «простим чєловєком» і звичайним бовдурем.