Мені боляче писати цей пост, бо те, що сьогодні сталося у Львові – це необов'язкова поразка для всіх нас, включно з ЛГБТ і УГКЦ.
Подивіться на цю всесвітню карту цінностей. На ній ви знайдете Україну геть зліва, там де найбільш травматизовані суспільства, які пройшли або переходять кожне через своє пекло. Україна також приблизно посередині по вертикалі – між країнами, де важлива традиція (на мапі внизу), і де важлива раціональність (нагорі). Найбідніші країни – зліва внизу, найбагатші – справа вгорі.

Україні – якщо ми хочемо кращої долі – потрібен рух вправо. Це рух до безпеки, законності, можливості кожній людині займатись своєю справою і користуватись результатами своїх здобутків. Не факт, що треба бути найбагатшим. США, Канада чи Австралія чудово дають собі раду справа, але не нагорі.

Рух вгору чи вниз для нас – на відміну від європейських країн після ІІ світової війни – не настільки принциповий. Ми буваємо різними – традиційними і не дуже, але не це нас вбиває чи рятує. Ці питання ми сміливо можемо відкласти на покоління, а може й на два – тоді відповідь на них буде актуальнішою. Брак безпеки – внутрішньої і зовнішньої – наразі ключова перепона для розвитку. Якщо її не здолаємо, будемо сперечатись про традиції в підвалах чи на еміграції.

Конфлікти ж як сьогодні – це конфлікти із дискурсу вертикальної осі, а не горизонтальної. Більше того, вони підривають спроможність рухатись вправо, бо ослаблюють обидві сторони. Побиті і принижені ми залишаємось слабкими і упослідженими.

На Майдані ЛГБТ і Церква були поруч. То навіщо зараз руйнувати найважливішу з коаліцій – коаліцію традиціоналістів і лібералів за зміни в країні і розмінювати її на конфлікт, від якого гірше обидвом сторонам?

В зв'язку із цим у мене питання до обох сторін сьогоднішнього протистояння: навіщо ви зіграли в цю гру з нульовою сумою? Навіщо виснажили і так дефіцитну довіру? Навіщо внесли своє питання в порядок денний в такий спосіб, що воно опонує так потрібним всьому суспільству демократичним перетворенням?

ЛГБТ активісти: ви хотіли сказати щось суспільству чи дістати порцію адреналіну? Ви хотіли донести якесь повідомлення чи смачно посваритися? Переконати когось в чомусь чи виставити себе жертвою? Якщо ви хочете зміни то чи ви готові бути частиною рішення, а не проблеми? Ваші здобутки мають бути частиною загальносуспільних успіхів чи вони мають постати ціною відкидання всього суспільства назад?

Але у мене і питання до Святоюрської гори: ваші листи є творами релігійного чи політичного дискурсу? Якщо перше, то чому вони до влади, а не до суспільства? Якщо друге, то чи свідомі ви того, що Церква від таких листувань втрачає свій унікальний авторитет, а суспільство – чим далі, тим більше – визначатиме їй роль подібну до тієї, що в багатьох європейських "пост-християнських" країнах? Ви бачите криву падіння інституційної довіри до церкви в Україні чи вважаєте, що це справа інших конфесій? Може є сенс зняти рясу і йти балотуватись?

І ще одне питання – одне з останніх – у мене до мого міського голови, Андрія Садового. Я ставив вам питання в очі напередодні виборів: чи ви свідомі небезпеки розпалювання конфлікту між двома ключовими для прогресу України групами суспільства. Чи ви справді вважаєте, що можете стати загальнонаціональним лідером, уникаючи відповіді на такі важливі питання?