Я з жахом чекаю на парламентський вівторок, коли відбудеться розв'язка історії з депутатськими мандатами Фірсова і Томенка. З жахом - бо візуалізація абсурда завжди приголомшує більше за просто знання про абсурд. Що буде? І як? Нам запропонують проголосувати за позбавлення їх мандатів на підставі рішення з'їзду? А якщо воно оскаржуватиметься в суді? На підставі п.6 ст.81 Конституції?

Так там не прописано спосіб реалізації цієї норми. Не буде питання ставитися на голосування взагалі? Цікава історія - приходиш на роботу, а твоя картка не працює, бо її анулював Апарат ВР. Та що картка, навіть прапорщик УДО не пускає тебе до сесійної зали. Так буде? То може, тоді взагалі всі питання в країні будуть вирішувати Апарат Ради і прапорщик УДО? Без голосувань?

Якщо чесно, в мене політичне дежав'ю. В 2013 році влада Януковича також позбавляла мандатів депутатів. І також посилалась на Конституцію. Першим пішов Сергій Власенко - за суміщення депутатської і адвокатської діяльності. Рішення про позбавлення мандата ухвалив суд за позовом спікера Володимира Рибака, попри те, що Власенко анулював адвокатське свідоцтво, а кількома днями раніше Генеральна прокуратура підтвердила, що Сергій Власенко виступав на судах Юлії Тимошенко в якості захисника не як адвокат, а як народний депутат. Тоді Юля півтора роки вже була ув'язнена. В Європарламенті історію Власенка назвали кроком назад від підписання Угоди про асоціацію.

Я добре пам'ятаю тодішнє важке відчуття пригніченості серед журналістів. Навідь будучи формально "над" процесом, важко було слухати, як Власенко спокійно і буденно в кулуарних розмовах прораховував наступний крок - коли і за що він може потрапити за грати. Він говорив без істерики і надриву, так зазвичай промовляють прогноз погоди: буде дощ, буде сніг... Минулося.

Наступними були Балога і Домбровський. Епопея з ними тривала десь з півроку. ВАСУ визнав неможливим встановити результати виборів у двох округах - № 11 (Вінницька область) та № 71 (Закарпатська область), та скасував постанови ЦВК у частині реєстрації цих депутатів. І це - попри те, що вони вже прийняли присягу і стали депутатами. Фінал був таким самим абсурдним, як і сама історія - Олександра Домбровського та Павла Балогу викидали ледь не силоміць - Рибак розпорядився анулювати їхні картки для голосування, припинити їм виплати та припинити повноваження їхніх помічників. Про це вони дізналися в сесійній залі.

Якщо історія з Юлею і Власенком була типовою помстою диктатора-початківця, то з Балогою і Домбровським мотивом було щось на кшталт превенції розколу у фракції регіоналів. Тоді щойно було призначено новий уряд Азарова, ключові посади в якому посіли друзі Саші Януковича, витіснивши навіть "старих донецьких". Наступ "сім'ї" спричинив броунівський рух всередині президентської фракції.

Рідний брат Віктора Балоги спочатку приєднався, а потім вийшов з фракції регіоналів, не пробувши в ній навіть кількох місяців. Чи були пов'язані ці два процеси - я не пам'ятаю, але очевидно, що бажаючих на вихід тоді було настільки багато, що проковтнути втечу одного для Януковича означало би відкрити шлях іншим. Отже, вигнання Балоги було кроком залякування близько десятка схильних до відцентрових стрибків мажоритарників.

Домбровського вигнали для балансу, так само, як до Власенка пізніше "причепили" регіонала Веревського - за суміщення підприємницької діяльності і депутатського мандата.

Противники такого сумнівного з точки зору права кроку тоді також, як і зараз, апелювали Конституції, і, тицяючи пальцем у 81 статтю, казали, що навіть у разі смерті депутата за припинення його повноважень повинні проголосувати 226, а ніякий не суд.

Але правові аргументи тоді не діяли. Так само, як зараз аргументи юристів у змаганні з політичною доцільністю є нікчемними. Тоді позбавлення мандатів здавалося катастрофою і крахом конституційного ладу. Це спричинило півторамісячний параліч Ради: опозиція - Батьківщина і Удар - блокували трибуну, зривали голосування, влаштовували парламентські страйки, вимагаючи повернути статус-кво.

Тепер ті самі люди, які ще 3 роки тому апелювали до законів і справедливості, спочатку ініціюють законопроект 3700, а потім вже навіть не рішенням суду, а своїм власним рішенням роблять те, що вони не так давно називали диктатурою.

На відміну від більшості українських політиків, в мене не така коротка пам'ять. Я пам'ятаю 2004-й, коли приймалася нинішня Конституція - тоді політики взяли на себе зобов'язання поточнити її положення законом про Кабмін, про опозицію і про імперативний мандат.

Натомість щоб зробити це і покінчити раз і назавжди з дискусією навколо тушок і зрадників, вже четверте відтоді скликання українських депутатів і тіньових правових еквілібристів вправляється у винаходах симулякрів, аби тільки не ухвалити прозорі правила гри.

Бо знають, що колись ці правила можуть застосувати до них самих. Хоча, попри здоровий глузд і життєвий досвід, чомусь сподіваються, що з ними цього не станеться.