Минулого тижня високопоставлене джерело з ВВС Ізраїлю заявило, що присутність російської авіації в Сирії не зменшується, проте акцент тепер робиться на ударних вертольотах. Підтримує його агентство Reuters, яке стверджує, що військова присутність РФ в Сирії не знижується, а підтримка режиму Асада не слабшає. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише Богдан Данилишин.

Це відбувається тому, що Росія не йде з Сирії, а тільки перегруповує свої сили. Ми бачимо, що ейфорія в міжнародних аналітичних колах проходить. Ми розуміємо, що виведення літаків з Сирії було черговою тактичною хитрістю Путіна, яку прийняли за стратегічне рішення.

Для мене тут нічого дивного немає, адже я вже писав про те, чому Путін опинився в Сирії. Для людей, не знайомих з доктриною геополітики, здається дивним, як можна захищати інтереси Росії в Сирії. Однак в цьому є своя логіка. У Сирії знаходиться так званий Римленд, контроль над ним з боку Росії і є, на думку цієї доктрини і за переконаннями Путіна, який в цілому розділяє її постулати, стратегічно важливим фактором збереження контролю і над Росією. Тому Путін з 2013 року проводить досить тверду і агресивну політику щодо сирійського питання.

Після повернення Росії з 2012 року до міжнародного геополітичного суперництва з Заходом, замість переважаючого до цього, в основному, економічного співробітництва з ним, роль військових операцій Путіна, тепер уже як основного засобу утримання ним влади в Росії, збільшується і буде тільки наростати.

Чим це загрожує Україні? Відповідно до тієї ж геополітики, Україна - теж Римленд. Або, простіше кажучи, буферна держава з точки зору російської еліти, яка параноїдально боїться втрати влади. І всі ті методи зовнішньої політики, які Путін застосовує поки в Сирії (наприклад, бомбардування цивільного населення) можуть торкнутися і нас, якщо Росія з міркувань військового характеру все ж таки буде змушена покинути Сирію. Тоді «захист» російського Хартленда буде проходити вже у нас. І бомби вже можуть посипатися на наші голови. Скажете, нереально? А хто, скажіть мені, вважав реальним навіть у 2013 році російсько-українську війну 2014 року?

До цього потрібно готуватися вже зараз. І у мене є кілька ідей, як підвищити нашу національну безпеку в майбутньому.

З історії ми знаємо, що країни і народи майже завжди чинять опір агресору, захищаючи території свого проживання. Але для перемоги над агресором їм дуже важливо залучити на свою сторону впливових, сильних і зацікавлених військових союзників. Це має вирішальне значення для перемоги в військовому протистоянні. Тому нам в умовах ймовірного загострення конфлікту з Росією в майбутньому, необхідно зацікавити Захід таким чином, щоб він вважав нашу територію зоною своїх інтересів. Поки ж Україна знаходиться в області ключових інтересів Росії, але не США, як нас попередив американський президент Барак Обама в інтерв'ю виданню The Atlantic.

А як поводиться Захід в таких випадках? Приблизно так, як під час Мюнхенської змови 1938 року, коли країни Заходу віддали Гітлеру Чехословаччину. У тому випадку вони теж вважали Чехословаччину зоною німецьких, а не своїх інтересів. Нам кажуть, що Захід зараз будує свою політику на підставі інших моральних принципів. Але як тоді нам інтерпретувати вищевказані слова президента Обами? Тому нам треба зробити так, щоб реакція на військові дії Росії в Україні, з боку Заходу була не такою як у Чехословаччині в 1938 році. Як це зробити? Треба зробити так, щоб інтереси ключових країн Заходу в Україні досягли такого критично високого рівня, щоб для них став природним їх захист, в тому числі і військовими засобами.

Як це зробити? Все просто, якщо під такими інтересами ми розуміємо не досягнення досить абстрактних гуманітарних цілей Заходу в Україні, а захист ним своїх майнових і бізнес-інтересів. Якщо величина майнових прав американського і європейського бізнесу в Україні досягне певного критичного значення, якщо вони будуть бачити перспективи для ведення свого бізнесу в нашій країні, то лобісти цих інтересів досить швидко і дохідливо зможуть пояснити новому господареві Білого дому і лідерам Європи - чому треба давати більш значимий відсіч агресивній політиці Росії в Україні.

Тому торпедування економічних реформ в Україні нашою політичною елітою і є справжнім злочином проти України, який може закінчитися втратою нами суверенітету на користь Росії. Наша квазіеліта, як «собака на сіні» Лопе де Вега, і сама нічого не робить в українській економіці, і нікому з осудних підприємців Заходу не дає робити, прикриваючись уявним захистом національних інтересів. Насправді саме ці дії і є головна загроза національним інтересам України. Через їх дріб'язковості в майбутньому ми зможемо стати всього лише протекторатом Росії, а не політично незалежною державою, якщо і далі продовжимо бездіяльність в питаннях радикального реформування економіки. І, я побоююся, що вже недовго залишилося Україні перебувати в підвішеному стані. І Держдеп США, і МВФ постійно вказують на пробуксовування наших реформ.

Скільки ми будемо це терпіти? Наприклад, і я недавно писав про це, технології в сільському господарстві розвиваються так швидко, що скоро в міських сільськогосподарських підприємствах можна буде виробляти весь асортимент сільськогосподарської продукції. Тому такі, наприклад, країни, як Саудівська Аравія і Ірак, можуть стати найбільшими сільськогосподарськими виробниками, яким вже зараз є Ізраїль. Кому тоді будуть потрібні наші землі сільськогосподарського призначення? Але наші політичні еліти думають тільки про себе, а не про Україну та її народ. І якщо усвідомити, що представники нашої політичної еліти (і їх сім'ї) в Україні жити не збираються, то відразу стає зрозумілою і ця їхня лінія поведінки.

Ми повинні надати країнам Заходу і Південно-Східної Азії найширші права в нашій економіці. Нам не треба так істерично боятися економічної конкуренції з іноземним ефективним бізнесом. Нікому з нас, простих українців, а не олігархів, не потрібні в Україні відсталі промислові підприємства півстолітньої давності, які виробляють другосортний мотлох для внутрішнього споживання.

Якщо ж ми не можемо зараз створювати нормальні сучасні промислові вироби, то давайте хоча б іншим не заважати виробляти їх в Україні. Тому що ми їх самі не створимо в короткій перспективі, тому що у нинішніх можновладців немає бажання і волі до здійснення національної промислової політики, єдиного дієвого засобу національної промислової реіндустріалізації. Так нехай хоч з'являться у нас ефективні підприємства з іноземними власниками, які в майбутньому вплинуть на свої уряди, щоб захистити Україну перед російською агресією.

Звичайно ж, я за зростання внутрішнього національно орієнтованого капіталу, і за національну промислову політику, про що я не втомлююся писати і говорити. Але поки це не відбудеться (сподіваюся, що все ж таки станеться), поки у нас в країні до влади, нарешті, не прийде національно орієнтована еліта, Україні потрібні ще якісь ефективні і дієві засоби в нашому протистоянні з Росією. У значної частини українців настала ейфорія, мовляв, війна з Росією вже закінчилася. Але ті, хто знає справжні постулати геополітики, розуміють, що все тільки починається. Хотілося б, щоб в цьому питанні я помилявся, проте події останнього часу, в тому числі і в зоні АТО, не дозволяють мені так думати.

Чи відбудеться цього року повторення кампанії 2014 року? Не знаю, але ймовірність існує. Багато що буде залежати від того, наскільки буде успішним Путін в Сирії, і наскільки швидко буде погіршуватися внутрішнє економічне становище в Росії. Але я впевнений, що в найближчі роки ми будемо мати постійно виникаючі серйозні проблеми з Росією. З історії ми знаємо, що диктатори традиційно віддають перевагу вирішувати внутрішні економічні проблеми зовнішньою агресією - так їм легше утримувати владу. І ми повинні зробити все, щоб мати можливість протистояти цій агресії.