Після того, як олігархічний переворот в країні був викритий і публічно проаналізований (2, 3), ця проблема не стала предметом обговорення в експертних колах і тим більше у владних структурах.

Всього тиждень знадобилося уряду та президентові для того, аби підтвердити олігархічне спрямування своєї "нової" політики. Заява прем'єра про підвищення тарифів на газ, повний контроль над деофшоризацією президентського оточення (а насправді намагання спустити її на гальмах), відмова від публічних дискусій про податкову реформу нинішнього режиму в цілому.

Чому це знову сталося? Чому українцям не вдається подолати олігополію як економічний режим і олігархію як політичний режим в країні? Чому більшість експертів у принципі не бажають говорити про цю проблему?

Економічна основа олігархії – збереження олігархічної ренти

Я вкотре повертаюся до статті щодо того, чому в Україні невигідно платити податки. Знову намагаюся збагнути суть тарифної політики уряду щодо газу для населення країни.

Що ж об'єднує всю політику нинішньої "нової" влади щодо населення своєї країни? Об'єднує її намагання за будь-яку ціну втримати олігархічну ренту.

Ця олігархічна рента має безліч структурних механізмів свого існування. Найбільш визначні структурні механізми олігархічної ренти такі: 1) податкова система, яка спрямована на видурювання в економічно активної частини населення неймовірної кількості податків, які потім із державних та муніципальних бюджетів через безліч економічних механізмів монопольних преференцій опиняються в кишенях олігархів; 2) тарифна політика в олігархічно монополізованих сферах, де олігархічна рента витягується через механізми завищення цін посередників та тінізації (приховування) діяльності, що має тенденцію до постійного і цинічного зростання; 3) власність олігархів на інфраструктури, де олігархічна рента крадеться не стільки через явну надбавку, скільки через відмову олігархів витрачати кошти на оновлення та розвиток інфраструктури; 4) система приховування структури власності олігархів і система уникнення олігархами податків через офшори, що виводять економічну діяльність самих олігархів з-під громадського контролю та з системи внутрідержавного оподаткування.

Тобто вище одночасно описані як структури, так і способи існування олігархічної ренти, яку платить українська громада за всевладдя олігархів в економіці країни. Найважливішим в існуванні цієї олігархічної ренти є її прихований від української громади характер.

Соціальна основа олігархії – патронажно-клієнтельна система

Головний соціальний механізм самозахисту олігархії це знищення середнього класу, який стихійно постійно з'являється і зазнає поразки. Створення потужного середнього класу це найбільша небезпека для олігархії. Саме тому всяка олігархічна влада спрямована на те, аби залишити драконівські податки незайманими, аби зафіксувати та зберегти зарегульованість бізнесу, аби не допустити підприємницьких інновацій, аби не дати з'явитися політично свідомому та численному середньому класові.

Тож олігархія створює не просто неконкурентне економічне середовище – олігархія створює патронажно-клієнтельну систему. Як тільки з'являється який-небудь представник середнього класу, бізнес якого стає помітним, до нього одразу ж приходять олігархи і пропонують продатися в тій чи іншій формі. Саме так виникло в Україні рейдерство, яке існує досі, оскільки протидії йому влада так і не захотіла знайти.

Бізнес середнього класу під дахом олігархії перестає бути небезпечним для олігополії. Чому?

1) Під дахом олігархії підприємець стає фінансово та організаційно контрольованим; 2) Під дахом олігархії підприємець втрачає здатність до приватної ініціативи; 3) Під дахом олігархії підприємець перестає мати власні політичні інтереси – він готовий захищати олігархічні інтереси.

Причому все це характерно не тільки для підприємців із бізнесу. Все це характерно також для підприємців з інтелектуальної сфери – журналістів, експертів, консультантів, політтехнологів. Ось чому багато експертів та журналістів, а іноді й цілих видань замовчують (вживаючи поняття "олігарх" у наративному дискурсі) чи навіть виправдовують олігополію та олігархів.

Саме патронажно-клієнтельна система вбиває політичну свідомість підприємницької діяльності.

Політична основа олігархії – домінування олігархічних партій

Політичною основою олігархії є парламентські партії з їх непрозорою системою фінансування. Ситуація дійшла до того, що неолігархічних партій в Україні майже нема. А ті, що є, не можуть сподіватися на економічну підтримку середнього класу, бо саме та частина податків, яка в інших країнах йшла би на політику, в середнього класу в Україні забирається через податки і передається олігархам.

Ми можемо лише сподіватися на те, що "Самопоміч", "Батьківщина" та "Радикальна партія" можуть виконати для громади важку та невдячну роботу боротьби з олігополією та всевладдям олігархії.

"Самопоміч" з її антиолігархічною позицією могла би проводити антиолігархічні викриття значно більше, якби мала би не тільки мандат громадської довіри, а ще й фінанси від середнього класу на антиолігархічні дослідження і просування результатів цих досліджень. Напрацьовані ними до другого Майдану ідеї закінчилися, а свіжих інновацій вони майже не пропонують. "Самопомочі" потрібні нові ідеї і значно більша присутність у ЗМІ, оскільки громада дуже сподівається на збільшення їх чисельної присутності у майбутньому парламенті.

Послідовне і планомірне розкриття прихованих механізмів олігополії, яке здійснює партія "Батьківщина" і зокрема Юлія Тимошенко, не має тієї громадської підтримки, на яку заслуговує – тут включаються механізми особистої антипатії певної частини виборців до Тимошенко і механізми чорного піару олігархічних ЗМІ проти неї.  Але є в партії "Батьківщина" ще й побоювання складної політики, оскільки вона раніше не була запитана виборцями. Хочеться сподіватися, що зараз ситуація якраз змінюється, і цю боротьбу можна буде радикалізувати і ускладнити.

Тож до опозиційних пріоритетів (тарифи, податки, деофшоризація) антиолігархічної боротьби потрібно додавати аналіз та критику інфраструктурної політики та патронажно-клієнтельної системи, хоч до цього виборці ще не дуже готові.

На тлі двох партій, які більш-менш системно опираються олігархії, "Радикальна партія" видається найбільш популістичною і найменш озброєною складною аргументацією. Згідно із правилами бізнесу телебачення, краще десятки разів показати популістичні домагання лідера "Радикальної партії" до міністра фінансів з приводу офшорів, ніж один раз показати аргументований виклад лідерки партії "Батьківщина" аналізу податкових реформ, проблем деофшоризації та встановлення справедливих тарифів на газ для населення.

Скандал Ляшка з міністром фінансів глядацький. Скандал Тимошенко з податками і тарифами неглядацький. Отже телебачення в цьому плані дуже мало допомагає боротьбі з олігархією.

То як бути з деолігархізацією?

Деолігархізацію не можуть провести ті хто обслуговує інтереси олігархів. Деолігархізацію можуть провести відступники від олігархів та громадські активісти.В цьому сенсі деолігархізація можлива лише за умови активної підтримки громадою цього процесу.

Ускладнення вимог громади до політики

У цьому сенсі процес деолігархізації має складатися з процесу публічного викриття економічної структури олігархічної ренти в податковій системі, в тарифній політиці, в інфраструктурній політиці, в структурі олігархічної власності та в офшорних оборудках. А от руйнування патронажно-клієнтельної системи потребує політичного захисту прав середнього класу на рівні парламенту. Таке викриття та захист не під силу популістичним політикам, які можуть тільки роздувати скандали в уже викритих громадськістю питаннях. Таке викриття під силу складній політиці – тій політиці, яка розбирається в усіх цих складних економічних механізмах.

Українській громаді саме зараз потрібно переходити до формулювання запиту на принципово більш складну політику. Це політика з папочками документів та діаграм, із купою фактів та аргументів, із чіткими узагальненнями та інноваційними пропозиціями. Політика загальних гасел, яку демонструє "новий" уряд, – це вчорашня політика і це брехлива політика, бо за нею стоїть лише прислуговування олігархам.

Перед громадою простий вибір – або запит на ускладнення політики або олігархічне рабство.

Сергій ДАЦЮК для UAINFO