Ситуація навколо заборони телеведучому Савіку Шустеру працювати в Україні, вчора начебто була вирішена. Рішення Державної служби зайнятості призупинене, пан Шустер може працювати далі. Поки що.

В якості недолугого "вибачення", йому навіть запропонували ефір муніципального каналу із рейтингом, що дорівнює рівню популярності влади. Могли б запросити на канал "Гумор ТВ" або "Малятко", але в них загальнонаціональне покриття...

Цей конфлікт залишає основне запитання: що то було - обґрунтовані претензії державних служб до окремої людини, чи ознака того, що влада розпочала "зачистку" медіа-простору?

Це, на жаль, риторичне запитання. І явище це набагато ширше, ніж здається. Воно не обмежується Шустером. Просто його історія отримала найбільший резонанс.

Ознаки "височайшого" замовлення

Нині підконтрольні Банковій ЗМІ пережовують інформаційні гумки про непогашені кредити і несплачені Шустером податки та відкриття фіскальною службою нового кримінального провадження. Тобто інформаційно справу уводять від того явища, яке називається порушенням свободи слова.

Але не дивлячись на терміново зроблені пафосні заяви перших осіб держави, які синхронно забожились, що із думками про свободу слова вони і спати лягають, і прокидаються, - вуха замовлення стирчать з цієї історії.

Яка розпочалася не вчора. Спочатку "Свободу слова" викинули з ефіру Першого Національного, потім - вичавили з "плюсів", а коли Шустер отримав свій канал, почала "працювати" фіскальна служба, зрештою - найпильніша в природі служба зайнятості (з працівників якої зробили просто ідіотів).

Цей ланцюг подій не може бути випадковим. За всіма ознаками вітчизняної політичної традиції, це є "височайшим" замовленням.

Якщо навіть абстрагуватись від особи Савіка Шустера, суто формально він є фізичною особою, проти якої застосовані певні юридичні процедури. І в даному випадку всі ці процедури повинні бути абсолютно законними, адже Шустер не просто не є громадянином України, а й людина відома у світовій журналістиці. Щоб не було "шкандалю".

З юридичної точки зору в механізмі позбавлення Шустера права на роботу в Україні було допущене порушення основоположних конституційних прав. Бо попри всі намагання влади за останні два роки, в Україні досі існує такий конституційний інститут, як презумпція невинуватостіі. Тому виправдовувати цю "спецоперацію" розпатякуванням про начебто порушення телеведучим законів, пов'язаних із несплатою податків, є спробою приховати справжні мотиви. Бо жодна судова інстанція не визнавала Шустера винуватим! До того ж, розслідування фіскальною службою велося на момент застосування "санкції", не проти телеведучого особисто, а проти юридичної особи - "Студії Савіка Шустера". Це, як кажуть юристи, фактова справа.

І я не припускаю думки, що люди, які ламали собі голови, аби намацати більш-менш пристойний варіант рішення про "санкції" проти Шустера, не знають такого роду тонкощів. Вони чудово орієнтуються в цьому. Але, мабуть, в силу визначених термінів виконання поставленого їм завдання, насамкінець ці тонкощі проігнорували. Власне, в царині нехтування правом, вища влада регулярно подає своїм виконавцям власний приклад.

Відключивши мозок

Насправді ми маємо справу із істеричним проявом жахів діючої влади. Бо владна верхівка чудово розуміє, що напад на свободу слова є для українського суспільства крайнім подразником. І у випадку спроб неприховано "регулювати" медійний простір, репутаційні втрати просто катастрофічні (якщо, звичайно, ще є що втрачати).

Як бачимо, небезпека відкритого обговорення сучасного суспільного життя, виходить, для влади стала страшнішою за репутаційні ризики.

На жаль, влада дочимчикувала до крайньої точки суспільного невдоволення, яке проявляється у цілком обґрунтованій, масовій нищівній критиці її дій. Не залишилось аргументів, цікавих спікерів. Зникла можливість ефективно сперечатись, дискутувати, доводити правоту своєї позиції.

Коли влада втрачає можливість для інформаційного змагання, в неї виникає інтуїтивне бажання закрити ті медійні майданчики, де, власне, таке змагання розгортається найбільш гостро. Тобто замість усунення причин критики, починається боротьба із самою критикою.

І питання лише в тому, чи вистачає сили та політичної відповідальності боротися із власним рефлексом. Власне, можливість регулювати власні спонтанні реакції, відрізняє людину, так би мовити, від собаки Павлова. Включається мозок.

В нашому випадку чогось таки не вистачило і щось не включилось. В результаті такого нападу інстинктивного захисту, влада нині виглядає просто жалюгідно.

Пазл сучасного життя

Отже, зроблено перший явний, неприкритий, кострубатий крок у наступі на вільні ЗМІ. Савік Шустер - надто відома і впливова людина. Тому замовникам довелось відступити. Але ідеологічно-інформаційна "вольниця" - не тільки його "фішка". Першими ластівками взагалі-то були на подив синхронні переміщення двох відомих ведучих політичних ток-шоу: Андрія Кулікова, який оголосив про намір залишити "Свободу слова" на ICTV та Євгена Кисельова, який пішов з "Інтеру", де вів "Чорне дзеркало".

І якщо "зачистка" буде тривати, доведеться згадати ще про багатьох журналістів та громадських діячів.

Небажання влади стримувати такого роду "пориви" є черговою ознакою дрімучого політичного безкультур'я. Яке розповзається в усі сфери життя. Оце є справжньою проблемою. Проявів - безліч. Це, до прикладу, спроби "гуманітарного" віце-прем'єра Кириленка самостійно призначати на лукавій конкурсній основі, скажімо, художніх керівників славетних музичних та театральних колективів. Без урахування їхньої думки, звичайно. Або відмова Першого Національного транслювати концерт Оксани Білозір, бо там деякі неуки не знають, "хто це така" і на цій основі вважають її "неформатом". І саме "неформатом" тут вважають трансляцію Великоднього богослужіння всіх церковних конфесій! Ця гарна традиція, що об'єднує віруючих, була започаткована 10 років тому командою президента Віктора Ющенка. Сьогодні її зламали. Проявом якого "медійного регулювання" є таке безглузде рішення? На чию користь воно прийняте?

І це також доволі симптоматичні прояви, які примушують стверджувати про те, що суспільство має комплексну проблему. Яка полягає в тому, що ситуацій, в яких через страхи влади на догоду політичній доцільності або просто через чиюсь войовничу упередженість відбувається зловживання правом, стало критично забагато.

Я стверджую, що суспільство на має залежати від страхів влади, її безкультур'я та суб'єктивних "неформатів".

І проблеми із свободою слова - тільки один з пазлів розсипаної картини сучасного життя.

Але є в цьому випадку і корисне зерно. Відтепер ми знаємо, що влада, яка прийшла під гаслами європейських цінностей, відчула смак "закручування гайок". Знаємо також, що суспільний тиск примушує її робити крок назад. Розуміємо, що треба далі пильнувати за своїми правами.

Цих висновків, як для страсної п'ятниці, достатньо...