Суть справжніх відмінностей Європи від Росії в тому, що в Європі відбулася надзвичайно глибока християнізація.

Крім історичного досвіду боротьби за себе і свої права та століть боротьби феодалів проти королів і міщан проти феодалів, на європейців вплинув культурний християнський код, що досі, попри поширення атеїзму і секуляризму Європою, проступає буквально із кожної "щілини" європейської культури.

Тим часом достеменно відомо, що ще й через півтора століття після християнізації Києва, в середині XII століття на землях нинішньої Центральної Росії язичники вбивали християнських просвітників. Відомі навіть їхні імена – це зокрема Кукша Печерський, преподобний із Києво-Печерської лаври.

Московські царі, самі формальні християни, не вимагали більшого й од підданих, як це було і в Орді.

А якщо людина є просто індивідом, біологічною істотою, жодним чином не зв'язаною з вищою силою та іншими людьми, то як можна заборонити їй мати крайній, абсолютний егоїзм, як у московитів?

А ще ж були проблеми і в самій російській церкві.

Колись і в Москві траплялися вищі ієрархи, які могли виступати проти влади, виходячи зі своїх моральних ідей. Але ті часи, схоже, минули.

Нині в російській мові є словосполучення "Фільчині грамоти" – нікчемні, нічого не значущі папірці. Колись митрополит Московський Пилип Количев надсилав Іванові Грозному листи, в яких закликав царя одуматися, розпустити опричнину, не ходити на молитву в татарських головних уборах (тафьях) тощо, а найголовніше – припинити вбивства християн. У відповідь Іван Грозний презирливо називав Пилипа Фількою, а його листи – "Фільчиними грамотами". Як наслідок, митрополита відправили в ув'язнення, а потім його задушив Малюта Скуратов. Слово "Філька" в російській мові стало синонімом простака й недоумка, що швидше свідчить про те, що народ став на бік царя.