"Мегаполіс" уже писав про особливості міської цивілізації і визначав характерні риси мешканців великих міст, вплив урбанізації на наших сучасників. Цього разу в матеріалі, який підготувала Віра Проскурівна, йтиметься про зв'язок між укоріненістю в міську культуру й невротичністю.

Доктор філософських наук, професор Галина Горнова багато років досліджує філософію міської культури та міську антропологію. Вона стверджує, що людина і місто мають сутнісні подібності: людина творить місто "за своїм образом і подобою", місто творить людину; в свою чергу людина, яка змінилась, творить місто. Внаслідок цієї стійкої кореляції психодинамічна концепція, основою якої є боротьба протилежностей, дає нам ключ до розуміння людини міської, процесів її душевного життя.

Сучасний містянин раціональний, атомізований, значно відрізняється як від своїх предків, які жили кілька століть тому, так і від сучасників, що живуть у сільських громадах.

У традиційному згуртованому суспільстві, в якому особистість не виокремлювалась із громади, психоаналіз був неможливий. Він став можливим тільки в умовах великого міста, ринку і демократії. І, можливо, став чимось більшим, ніж технікою терапії. Житель великого міста почав шукати в ньому втрачену релігію, традицію й ідентичність. З точки зору психоаналізу, культура є відповідальною за породження неврозів. Сучасна культура твориться в великих містах. Для людини, втомленої від міської цивілізації, повернення до примітивних форм культури вже неможливе, не вдасться сховатися від цивілізації у глушину, втекти від самих себе, адже ми все одно не позбудемося міста всередині себе. Які ж особливості з точки зору психоаналітичної концепції має міська культура, роблячи головним атрибутом homo urbanus невротичність?

З. Фройд нехтував відмінністю між культурою і цивілізацією, і при широкому підході до культури розумів її як все те, що підносить життя людини над заданими їй біологічними обставинами. Відмінності життя людини від життя тварин мають дві сторони. Перша сторона охоплює всі накопичені знання і вміння, що дозволяють опанувати сили природи й скерувати їх на задоволення людських потреб. Друга сторона містить всі соціальні інститути, що дозволяють упорядкувати людські відносини і розподілити між людьми природні блага. Незважаючи на те, що люди за своєю природою істоти соціальні і не можуть жити в ізоляції, проте ті жертви, яких вимагає від них культура заради можливості спільного життя, вони відчувають як важкий тягар. Окрему людину культура пригнічує, щоб убезпечити суспільство в цілому і зберегти той потенціал, який вже був накопичений культурою за тисячолітню історію. Неприборкана культурою особистість, яка враховує лише свої ірраціональні потяги, становить загрозу для соціуму. Тому для співіснування великої маси людей необхідно, щоб більшість була сильнішою за окремого індивіда. Це забезпечується державою і правом. Держава і право – ті інститути, які розвиваються саме в міській цивілізації і належать міському світу.

У рамках психоаналітичного підходу двояко оцінюється той вплив, який здійснює місто на людину: з одного боку, потужне приборкання міською цивілізацією свободи окремого індивіда заради блага суспільства в цілому, з іншого боку, міська культура виробляє компенсаційні механізми, що дозволяють нейтралізувати наслідки її ж репресії, надає можливості розвитку людині, посилюючи її раціональність і винахідливість.

В індивідуальній психології А. Адлера невроз трактується як помилкова з точки зору культури спроба позбутися комплексу неповноцінності. Невроз обмежує соціальну активність індивіда, відволікає його від вирішення життєвих питань і призводить пацієнта до ізоляції. Соціум звужується до кола сім'ї, в якому пацієнт намагається компенсувати почуття неповноцінності прагненням домінувати, вивищуватись над іншими, в цьому вузькому колі невротик живе в світі фантазій і уяви, ухиляючись від реальності, від роботи для суспільства і відповідальності перед ним. Людина з сільської громади навряд чи зможе дозволити собі таку розкіш як невроз: ізоляція окремого індивіда в сільській громаді відбувається під впливом санкцій з боку громади, а не є наслідком прагнень самої людини. Ізоляція всередині вузького кола неможлива, відволіктися від нагальних життєвих питань, ухилитись від роботи вкрай важко, сільська праця вимагає постійних клопотів для підтримки господарства в належному стані.

Адлер часто звертається до питання порушення стилю життя, який формується в ранньому дитинстві. Він пише про шкідливі наслідки, до яких може призвести розпещеність дитини батьками. Знову ж таки, розподіл обов'язків в сільській і міській праці, де в селі діти виступають помічниками по господарству, "господарським активом", а в місті – предметом турботи з боку батьків, призводить до того, що розпещеність дітей в сільській громаді навряд чи може набути форми, аналогічної міській.

К. Ґ. Юнґ вважав, що невроз частіше вражає людей міських, далеких від природи, так як вони, в кінцевому підсумку, виявляються менш пристосованими до життя.

Наукове пізнання призводить до дегуманізації світу, технічний прогрес полегшує життя, але за це доводиться розплачуватися все більшим відчуженням людини від природи і втратою нею своєї органічної емоційної несвідомої ідентичності з природними явищами, розпадом моральної і духовної традиції, дезорієнтацією і роз'єднаністю. З одного боку, люди перемагають природу, з іншого боку, залишаються її жертвами, так як не можуть контролювати своє власне єство. Сучасній людині важко усвідомити, що саме її раціональність "затягнула" її у "психічне пекло". Щоб опанувати природу й використовувати її блага, природу необхідно зробити неживою. Внаслідок цього емоційна енергія, що отримується в результаті контакту з природою, перестає живити людину. І ця колосальна втрата проявляється в символах сновидінь і в архетипах колективного несвідомого.

Цивілізована свідомість міцно відокремила себе від основних інстинктів. Інстинкти, втративши контакт зі свідомістю, змушені проявлятись у вигляді невротичних симптомів, в символах, снах, помилкових діях, в актуалізації архетипів. Сучасна "культурна" людина – це людина "розщеплена". У кінцевому підсумку це призвело до того, що світ дисоціювався і розщепився так само, як і невротик. У той же час фрагментарність свідомості, здатність ізолювати частину розуму може бути і вельми цінною, так як цей механізм дозволяє зосереджувати всі сили на одному завданні, відключаючи все, що може відвернути увагу від цього завдання.

Критерієм правильності функціонування механізму фрагментації є усвідомленість: відбуватись цей процес може свідомо або ж спонтанно, без нашого відома або навіть проти нашого бажання. Якщо є усвідомленість, то така здатність є досягненням цивілізації, якщо немає – то невротичною патологією. Цивілізація дала людині могутність, але ця могутність здобута ціною втрат: відділенням свідомості від соматичних основ психіки, порушеним зв'язком між свідомістю і позасвідомим. Неоюнґіанський напрямок невротичность і розщепленість особистості сучасної людини пояснює тим, що в сучасній міській культурі втрачено відчуття гармонії, єдності окремого людського життя зі всесвітом. В архаїчних культурах переживання єдності з універсумом було фундаментальним переживанням, яке підтримувало психічний розвиток індивіда шляхом співвіднесення психічних станів і процесів з принципами універсальної світобудови.

У сучасному суспільстві ряд ритуалів зберігається в якості атавізмів, відтворюється заради зовнішнього антуражу, при цьому позбавлений свого глибинного сенсу. Скажімо, помпезні весільні церемонії, вінчання в церкві, що жодним чином не впливають на зменшення кількості розлучень у міських сім'ях. Але логіка міфу, незважаючи на відсутність ефективної загальної міфології, зберігає свій вплив на окремого містянина. Тільки сучасний містянин існує у ситуації, в якій він позбавлений ефективної духовної допомоги, люди так і залишилися прикутими до образів раннього дитинства і не відчувають істинної необхідності вступати в дорослу фазу життя. У західній цивілізації прагнення до зрілості практично витіснило протилежне ювенільне прагнення, метою якого є аж ніяк не дорослість, а якомога більш тривале збереження юності. Значна частина міських чоловіків воліє, залишаючись в лещатах Едіпового комплексу, не мужніти далеко від матусі, залишаючись поруч з нею якомога довше.

Таким чином, в психоаналітичному аспекті homo urbanus – це "людина невротична". Психоаналітична теорія породжена містом, так як саме в місті з'являється людина нового типу, процеси душевного життя якої вона й пояснює.

Оскільки суперечливість є вихідними засадами буття і міста, і людини, то психоаналіз, в основі якого закладені базові постулати про суперечність, конфлікт між свідомим і несвідомим, між індивідом і соціокультурними нормами суспільства, є адекватним інструментом пізнання людини міської. Невротичність містянина пояснюється репресивним впливом міської культури і норм міської соціальності на його природні потяги. Інтенсивне витіснення ірраціональних інстинктів забезпечує високий рівень розвитку міської культури та цивілізації і підвищує міру невротизації окремої особистості й суспільства в цілому. У культурі закладені адаптаційні механізми, що знижують конфліктну напругу і допомагають особистості стати зрілою і цілісною, розвинута міська культурна свідомість особистості звільняє її від невротизації. Недостатнє засвоєння міської культури особистістю призводить до неврозу. З точки зору психоаналізу, невротизація – та ціна, яку доводиться платити за досягнення міської цивілізації.