Ухвалення в першому читанні закону про можливу заборону для росіян виїзду за кордон показово, як етап боротьби між шаленими яструбами в оточенні Путіна і обережними консерваторами (вони перетворяться на голубів при зміні режиму, стежте за руками).

Зрозуміло, чого хочуть яструби: репресій, тоталітарної простоти і/або війни. Чи не гібридної, як в Україні, а на повний зріст. Зрозуміло, чому чинять опір обережні консерватори: репресії і війна - дуже небезпечні політичні прийоми, які звужують простір для маневрування.

Останнього Путін явно не хоче, тому гайки закручує поступово і, звичайно, чужими руками. Але гайки все-таки закручуються, і, отже, виникає резонне запитання: а чи є у гайок межа, за якою може початися непередбачуване, в тому числі більш масові репресії?
Путін це добре розуміє і користується гайковим ключем дозовано, а делегує свою роль підморожування Росії політичним фрікам.
До речі, це дуже цікавий феномен нової (старої) російської історії. Резервування важливого політичного місця для персонажів, які викликають у публіки відчуття божевілля і клоунади.

Пошук необхідних клоунів, політичних блазнів почав ще Горбачов: при ньому КДБ став ліпити різні націоналістичні рухи на кшталт «Пам'яті» Васильєва, з якої вийшли і РНЄ Баркашова та інші. Вже тоді було зрозуміло, якими рисами має володіти політичний клоун: він повинен лякати інтелігенцію ультраправою націоналістичною ідеологією і при цьому викликати відчуття неосудності. Ніби він робить усе це несерйозно, а так, прикидається.

Чергова спроба виявилася вдалою - з'явився Жириновський. Проект вже єльцинської епохи. Він став уособленням блазенської іпостасі влади. Цар-блазень, псевдоюродивий. Тому був упізнаний (блазнівська природа влади є і в Івані Грозному, і в Петрі I, і в Сталіні та й у Путіні є елементи політичного блазнювання, а його місцеблюститель, президент/прем'єр Медведєв - просто політичний дурник) і отримав усенародне визнання практично відразу : клоун-чорносотенець.

Чому чорносотенець - зрозуміло. Влада для створення ілюзії стійкості потребувала позиції центру, а для цього потрібні полюси правого і лівого радикалізму. З лівим полюсом влада визначилася, він був зарезервований за КПРФ. І влада правильно розуміла, що в зюганівському старперському варіанті ця ліва ідея (безумовно, фальшиво ліва, блазнівський комунізм) буде безнадійно дезавуйована.
А ось правий радикальний полюс, бажаний, ласий і для самої влади, був від самого початку рукотворний. Так, бути російськими націоналістами дуже хотілося (тут як приз підтримка і ентузіазм мільйонів), але було зрозуміло, що Європа цього ніколи не прийме. Тому вістрям праворадикального спису призначили клоуна. Від нього легше відхреститися і його простіше здати в утиль, якщо дуже заграється.

Сьогодні, при Путіні, на цьому полюсі тісно - безліч маленьких жириновських: влада не хоче посилення одного великого і популярного політичного блазня і влаштовує між ними конкуренцію, знижувальну значення клоуна-прототипу. Ярова, Мізуліна, Федоров, Мілонов - ці та інші лідери гібридного нацизму являють собою різні варіанти праворадикального божевілля, що дозволяє владі бути непрямим учасником правого повороту, неначебто глядачем. Мовляв, сам народ збожеволів і хоче придурків у вигляді вождів. Що можна вдіяти: народ їх обирає, вони змагаються між собою, хто з них більший імперець і негідник, але ж це вони, а не ми. Демократія клоунів, так би мовити. Багатополярний світ.

Зрозуміло, що Кремль маніпулює цими петрушками, смикає за ниточки і змушує танцювати ті танці, які сама і придумує. Повторимо, що всі клоуни - депутати, тобто народні обранці. В уряді такої позиції резонно не передбачено. Уряд тільки виконує, а ось законотворчість - думська забава. Попутне, факультативне завдання - дискредитація демократії і парламентаризму, але саме попутне. Основна мета - поступове опускання Росії в киплячий котел російського націоналізму з імперською кісточкою для наваристості. І депутати-блазні зі своєю роллю справляються.

В принципі для усвідомлення того моменту, коли гайки закручені до межі і скоро почнеться сеанс для дорослих, карти вже відкриті. Якщо закон, який вже тхне божевіллям, як смердюча ганчірка під раковиною, запропонував не клоун, а обережний респектабельний консерватор, значить, запахло смаженим.

Сьогодні обережні консерватори, які розуміють, чим загрожує посилення і розширення репресій, протистоять скочуванню Росії в жорсткий націоналізм у своїх інтересах. При втраті керованості вони будуть вже не потрібні. Путін же намагається кермувати двома прямо протилежними процесами: закручуванням гайок з неминучою перспективою репресій і стримуванням цього руху через страх втрати керованості. Якщо переводити цю ситуацію в фізичну площину, то дія інерції є однозначною: повернути з півдороги падаючу шафу практично неможливо.

Тому стежмо за клоунами: їхня реприза - загроза і попередження. Коли полк Сімеонів Бекбулатовичів буде оголошений офіційно блазнівським і піде в запас, настане грізна пора. Опала Жириновського і дітей лейтенанта Шмідта - команда «приготуватися» до наказу, рядки якого вбивають: нахлинуть горлом і вб'ють.