Знаєте, іноді мені здається, що в нашій країні панує така собі форма "історичного феодалізму". От є у вас свій історичний проміжок - і сидіть в ньому, не вилазьте, і нічого не кажіть про інші. Так, наприклад, якщо зайшла роль про Петровського і про голодомор 1933-го року, так нібожемой згадувати чи натякати (а тим паче наводити як особисту аргументацію) про інші випадки голодоморів (наче комуністи відмовились від такого результативного способу упокорення українців)...

Так от голодоморів в Україні було три. Перший в 1921-1923 рр., другий в 1932-1933 рр., і третій - в 1946-1947. Останній - практично нікому невідомий, а дарма - це був не менш страшний і бузувірський цілком штучний голод, який ставив на меті знищення бази для українського повстанського руху.

Знову ж таки, правильно уявіть собі той час.

Щойно закінчилась війна, більша частина якої була на території України. Під час цієї війни виникла унікальна "армія без держави" - УПА, основним театром дій якої була Західна Україна і частина центральної. З нею СРСР продовжував боротись іще довгих десять років, навіть після смерті Сталіна - саме тому для "окремих підрозділів" (під цим евфемізмом ховались підрозділи НКВС та "винищувальні загони") потім період Великої Вітчизняної Війни подовжили саме до 1955 року.

Однак мало кому відомо, що під час війни похідні групи ОУН утворили осередки практично у всіх містах Східної України, і поступово, повільно, але результативно закладали базу для появи масового націоналістичного руху в тій - уже радянізованій - частині України.

Звісно, майже всі вони після 1944-1945 року були розформовані... але деякі лишились, і були великим головним болем для радянської влади, адже потенційною базою для УПА були села. А на контроль сіл військ банально не вистачало, практично всі боєздатні підрозділи були розміщені в Европі для упокорення нових "братських" республік, а ті, що були в Україні, були зайняті залишками УПА.

І тоді виникла геніальна ідея - знову нанести нищівного удару по селах за допомогою Голодомору. Заодно можна продемонструвати новим членам "соціалістичного блоку" багатство СРСР. Сказано - зроблено.

В 1946 році було затверджено черговий план хлібозаготівель на 340 млн. пудів. (1 пуд = 16 кг.). При цьому областям, де спостерігалась найбільша активність українців - а саме Запорізькій, Сталінській (Донецькій тобто), Дніпропетровській, Київській та Вінницькій - було на 30% збільшено норми хлібозаготівлі. При цьому парткомам було надано право вилучати на користь держави більше 50% врожаю - як і в часи Петровського.

Цей божевільний план був виконаний всього на 23%, але поіменованим областям норми хлібозаготівлі... підняли ще вище, і вилучили практично все зерно. І ось для чого.

- в 1946 році в Румунію було поставлено 350 тисяч тонн українського збіжжя;

- в 1947 році в Чехословаччину було поставлено 600 тисяч тонн українського збіжжя;

- за 1946-1947 рр. в Польщу було поставлено 900 тисяч тонн українського збіжжя.

Це було практично все зерно, вирощене українцями, а також частково молдаванами.

Це уявіть собі - щойно скінчилась війна, люди й так виснажені, 1946-й рік був засушливим, а по ним ще й нанесли такий страшний конфіскаційний удар.

Ось чому уже в перше півріччя 1947 року було офіційно зафіксовано людожерство. Люди швидко втрачали людську подобу і звірілі від голоду. Вони правдами і неправдами пробивались в міста, але й там не знаходили порятунку і найчастіше помирали від дистрофії. Це ті, хто добрались. А більшість НКВС знімала з потягу і силоміць повертала назад - таких були десятки тисяч, тільки в липні 1946 р. НКВС 97 тисяч біженців зняло з міських потягів.

Ось що відбувалось. наприклад, в Дніпропетровській області:

- в 22 містах області було зафіксовано 6476 хворих на хронічне недоїдання, з них 4434 - дорослі, а 2342 - дітей;

- в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді та Нікополі людей навіть не мали змоги госпіталізувати - в лікарнях попросту не вистачало навіть хліба (не кажучи вже про повноцінне харчування) на такі фантастичні кількості біженців із сел. З отих шести тисяч койки знайшлися лише для 887 - і то це були найважчі випадки;

Хоча в місті було не краще. Було прийнято окрему постанову про "економію хліба" від 27 вересня 1946 року, згідно якої міське населення саджалось на жорстку пайку, а відсоток жмихів у виробництві хліба офіційно доведено до 40% (а реально було більше).

Голод закінчився тільки 1948 році, коли непосильні плани по хлібозаготівлі були зняті. За цей час Східну Україну було повністю упокорено. За шматок хліба люди там були готові убивати, їм було не до національно-визвольної війни. НКВС спокійно могли зосередитись на знищенні залишків УПА на Західній Україні.

Звідки я все це знаю? Мій батько походить не із Вінниці, а із-під Синельниково. Моя бабуся (мама мого батька) із сестрою теж проривались в Дніпропетровськ. Їм пощастило, вони добрались, там вийшли заміж за військових і вижили. І все життя мовчали про те, лише потім я дізнався про ті страшні події із родинної хроніки, яку склав мій іншій дід - по материній лінії.

А тепер я хотів би запитати тих, хто розпочав ставити на вид Юлії Тимошенко, мовляв, вона не мала права згадувати про те, як її бабуся із мамою на руках проривалась в місто... Бо на 1933 рік її мама ще не народилась, а про 1946-1947-й мова не йшла.

Я хотів би запитати їх всіх: так що, далі все життя мовчати?

Мала вона право це згадати. Бо Петровський - не лише діяльний учасник подій 1932-1933 рр. - він є одним із ініціаторів цієї бузувірської концепції "упокорення голодом", а його діяльність показала її успішність. Отже, і за голод 1946-го він несе свою частку відповідальності, і Юлія Тимошенко має право докласти свій особистий аргумент - як і інші мільйони біженців тих страшних років.

А взагалі, просто уявіть собі - як воно - прориватись в місто, знаючи, що з потяга тебе знімуть і повернуть назад... А потім самі скажіть, що відчуваєте.