MENU

Чого маємо прагнути в реформуванні вищої освіти

3017 0

В Україні молоді люди після школи за замовчуванням ідуть у вищі навчальні заклади, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" членкиня Групи підтримки України при Європейській комісії Надія Ветребна. У той же час сучасна освітня система ставить перед собою дві мети: з одного боку, забезпечити прогрес в академічних дисциплінах на благо суспільства та економіки, а з іншого – надати майбутнім випускникам інструменти, які дозволять їм побудувати кар'єру.

Тим не менш, коефіцієнт охоплення населення вищою освітою, який становить в Україні 70%, не завжди означає успіх на ринку праці. Освічена українська молодь страждає від безробіття, рівень якої в два рази перевищує середньостатистичні показники в інших верствах населення. Велика затримка відбувається при переході від освіти до роботи. Низька конкурентоспроможність українських вишів у поєднанні з високим рівнем корупції та відсутністю міцних зв'язків між вищою освітою та ринком праці призводить до розтрати талантів, зниження доходів держави та конкурентоспроможності українських компаній.

Україна не збирає даних щодо зайнятості випускників. Окрім того, в країні відсутня система моніторингу і прогнозування майбутніх потреб ринку праці. Замість того, щоб навчатися різним професіям, що забезпечує більш стійкий економічний і соціальний розвиток, багато студентів роблять ставку на нібито надійні юридичні й економічні спеціальності. Першим кроком на шляху до вирівнювання розриву між отриманими та необхідними роботодавцю навичками повинен стати аналіз того, які професіонали потрібні Україні в середньостроковій та довгостроковій перспективі, а також розробка консультаційних програм для студентів. Другий крок – введення системи, що заохочує роботодавців надавати студентам оплачувані стажування і робочі місця, а також брати випускників на роботу на гідних умовах.

Залучати і вирощувати таланти – в інтересах роботодавців. Тим не менш, інвестиції в навчання і відкритість по відношенню до навичок, отриманих за межами формальної освіти, вимагають відповідних зусиль із боку вищих навчальних закладів. Виші повинні бачити в студентах не тільки підлеглих, мозок яких потрібно заповнити академічними знаннями – вони повинні взяти на себе більшу відповідальність за кар'єру майбутніх випускників.

Автономність вузів в Україні дозволяє їм встановлювати власні навчальні програми. Виші мажють використовувати ці можливості, щоб, по-перше, орієнтуватися на студентів і підвищувати рівень викладання до міжнародних стандартів, а по-друге – додавати курси, які допомагали б студентам працевлаштуватися. Наприклад, вводити курси управління проектами. Фінансова незалежність університетів, гідний бюджет і свобода адміністрування стануть критично важливими як для підвищення якості освіти випускників, так і для їх працевлаштування.

Серед українських студентів існує тенденція покладатися на "третю сторону" при пошуку роботи, наприклад, на сім'ю і, як не парадоксально, державу. Це пережиток радянського минулого. Дослідження показують, що лише у третини студентів є додаткова робота. Звичайно, студенти не повинні обслуговувати столи в нічний час або відпрацьовувати зміни на заводах, однак у таких країнах, як Німеччина, неповна зайнятість у суміжних з отриманим освітою сферах може забезпечити студентам першу роботу.

Прийом на роботу повинен грунтуватися на особистих заслугах, як і присвоювання дипломів. У зв'язку з цим, скорочення кількості освітніх установ є болючим, але необхідним кроком. Разом з тим, менша кількість вишів не має означати менші шанси на отримання освіти. Необхідна нова система стипендій (поряд зі сприятливими умовами студентського кредитування), яка буде ґрунтуватися не тільки на успішності, але й на соціально-економічному становищі студентів, а також врахує такі особливості, як інвалідність або приналежність до вразливих соціальних груп потенційних студентів. Така система могла б забезпечити соціальну інклюзивність, підвищити загальний рівень освіти і допомогти розірвати зв'язок між доходами батьків і можливостями здобуття вищої освіти, перешкоджаючи тим самим розтраті талантів.

І, нарешті, українська вища освіта не існує у вакуумі. Активну участь брала Україна і продовжує брати участь у програмах академічної мобільності ЄС, таких як Tempus, Erasmus Mundus та Erasmus+. Майже дві тисячі студентів скористалися вигодами студентських обмінів. Дослідники мають право на стипендії Марії Склодовської-Кюрі. З моменту свого створення ці програми профінансували майже 250 проектів і понад 1,8 тис. індивідуальних обмінів. Студенти, викладачі та дослідники підтвердили, що дуже виграли від ознайомлення з європейською університетською культурою, яка надала їм нові методи навчання і викладання, зміцнила їх міжкультурні навички і знання іноземних мов, а також розширила їх інституційні та особисті зв'язки на міжнародному рівні.

Для подальшого просування інтернаціоналізації академічну мобільність необхідно дебюрократизувати. Студентів не потрібно карати повторним складанням іспитів при поверненні додому. Комплексні програми, які існують між вищими навчальними закладами у країнах-членах ЄС, можуть стати частиною вирішення питання. Досвід кількох українських університетів, які ввели подвійні дипломи з відомими ВНЗ країн-членів ЄС, показує, що за наполегливої роботи освіта в Україні може відповідати найвищим міжнародним стандартам.

З 2005 року Україна – учасниця Болонського процесу. Незважаючи на деякі безперечні здобутки, ключові системні реформи ще потрібно завершити. Частково введена Національна система кваліфікацій, частково запущена робота Національної агенції із забезпечення якості вищої освіти. Склад останньої ще в недалекому минулому викликав сумнів, запуск її роботи затягується, що видається зловісним, адже це агентство несе відповідальність за боротьбу із корупцією в системі вищої освіти. Обидва згадані питання є частиною 100-денного плану Міністерства освіти і будуть ключовими показниками роботи нового міністра.

Тим не менш, навіть якщо реформування вищої освіти пройде гладко, його ефект буде незначним без паралельних реформ на ринку праці та активної підтримки молодіжного підприємництва, в тому числі проведення реформ у сфері соціального захисту для працівників, які вперше отримали робоче місце, а також фрілансерів. Держава має реформувати себе як роботодавця для залучення висококваліфікованих випускників на державну службу.

Якщо Україна хоче побудувати сильну економіку і розумне суспільство, іншого виходу, крім як підняти свої освітні стандарти та зв'язати ВНЗ із ринком праці, немає. Покоління, яке стояло на передовій Революції гідності, чекає цього, причому невідкладно.


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини