Окрім отих кадрів красивої природи, які я інколи сюди викладаю, у мене є ще й багато таких, як оці. Через 50 метрів від останньої хати у селі знаходиться стихійне сміттєзвалище. Пластикові пляшки, будівельне сміття, памперси, що завгодно. Є навіть якісь старі меблі та одяг, який можна було б просто спалити. Але ж ні...

А ще у нас у селі два рази на місяць їздить сміттєва машина. Вона збирає чорні 60-літрові пакети, які можна тут купити, заплативши 14 гривень за штуку (вартість вивозу сміття). Це село, тому сміття тут лише неорганічне. Але для чого платити 14 чи 28 гривень за те, щоб у тебе забрали сміття і відвезли у відповідне місце, якщо ти можеш сам сісти у свій автомобіль і викинути на полі, у селі, де ти живеш і живуть твої діти (дачників тут мало, більше місцевих, що живуть тут роками).

Сьогодні гуляючи з Ді, побачила товстезну, красиво зроблено книгу Пушкіна 37-го року - листування, твори. В цій же купі лежало перше зібрання Чуковського, шеститомник Гоголя і ще багато чого. І так, у селі є бібліотека, у яку справді ще ходять люди. Але ж ні...

Звісно, це син Порошенка викинув. І памперси, і меблі, і книги. Або ж це просто рука Кремля забирає з ваших домівок сміття і викидає.