Що робити, аби оперні концерти були цікавими, а не для "галочки"? Чи можна заробити на оперному співі в Україні? Що спільного між музикою і математикою та чи є майбутнє в української опери? Про це та багато іншого портал "Мегаполіс" поспілкувався з чарівною жінкою, неперевершеною оперною співачкою, володаркою титулу "Жінка року" – Оленою Гончарук

– Олено, для багатьох дітей заняття в музичній школі – це справжня каторга, розкажіть, як це було у вашому випадку? Коли та як зрозуміли, що хочете займатися саме оперним співом?

– До музичної школи я вступила сама, а батьки дізналися про це лише коли мене вже зарахували. Я повідомила їх, тому що потрібно було принести документи до школи. Ніхто мене не примушував займатися музикою, я це робила із задоволенням. Я дуже любила співати у хорі. На одному з уроків вчителька запитала: "Хто це так співає оперним голосом?", – тоді я зрозуміла, що вона говорить про мене і почала цікавитися цим жанром мистецтва. Так вирішила для себе, що хочу стати саме оперною співачкою.

 – Протягом 10-ти років Ви – солістка оперного театру. Чи є в оперному театрі конкуренція і наскільки вона здорова?

– Світ оперного театру мало чим відрізняється від будь-якого іншого театрального середовища. Звичайно, як і в будь-якому колективі, є конкуренція, а якщо зрозуміти, що його учасники – це творчі люди з великими амбіціями, стає очевидним, що вижити в цьому "тераріумі" однодумців – непросто. Але зараз кордони відкриті, тому не обов'язково сидіти на одному місці, можна розширювати свої творчі обрії і виступати на різних сценах багатьох країн.

– Часто можна почути, що опера – це нудно і старомодно, що робити, щоб глядачі приходили на концерти, а прийшовши на них, не засинали?

– Аби відвідини опери чи концертів класичної музики були цікавими, а не для "галочки" (таким чином демонструючи свою статусність), треба заздалегідь підготуватись: поцікавитися твором, який будете слухати, про що саме він, дізнатися цікаві історії, пов'язані з композитором або твором. На це ви не витратите багато часу, але слухати буде набагато цікавіше, і цей концерт ви ще довго будете згадувати із задоволенням. Звичайно, крім бездоганного виконання, повинна бути ще й цікава "картинка" на сцені. На цьому етапі важливу роль відіграє режисерський задум. Сучасна світова практика оперного мистецтва доводить, що люди хочуть чути не тільки чудовий спів, але й бачити захопливе дійство на сцені, а можливо, ще й у залі, бо тоді глядач також стає учасником вистави.

– Олено, чи не виникало у вас бажання стати естрадною співачкою, адже там шлях до слави значно коротший? Чи не так?

– Чому ж, виникало. В юні роки я навіть стала переможницею регіонального відбору всеукраїнського конкурсу "Червона рута" саме в естрадній номінації. Але згодом любов до опери взяла гору. Зараз все більшої популярності набуває стиль неокласики, його ще називають classical crossover, в якому вдало поєднується класика та естрада. Мені дуже імпонує цей напрям і я дуже часто виступаю саме з таким репертуаром. Це збагачує мій творчий потенціал, а також має великий успіх у слухачів.

– Як вважаєте, чи може з поширенням неокласики взагалі зникнути інтерес до класичної опери?

– Опера – це вічне мистецтво. Я не думаю, що оперні співаки відмовляться від насолоди виконувати воістину геніально написані оперні партії, даровані нам композиторами минулого.

– Як воно бути оперним співаком в Україні? На цьому можна заробити?

– Взагалі оперним співаком бути нелегко, адже це режимна професія. А в Україні це ускладнюється ще й тим, що знайти роботу в оперному театрі важко, тому що на всю країну є менше десятка театрів. У тій самій Європі, навіть у маленьких містечках, зазвичай, є оперні театри, не кажучи вже про великі міста. Всі наші оперні співаки намагаються заробити, виїжджаючи за кордон, тому що там гонорари в рази більші.

– Як вважаєте, чому опера в Україні менш популярна, ніж закордоном?

– Я думаю, що так історично склалося, тому що саме в Європі зародилося оперне мистецтво, і там воно з самого початку було більш зрозумілим слухачам. Оперне мистецтво вважається елітарним, тому необов'язково всім його любити. Але якщо людина доклала зусиль, аби зрозуміти його, то вона вже ніколи не відмовиться від насолоди почути ще.

– Чим відрізняється українська публіка від європейської?

– Наша публіка дуже тепла і привітна, а там більш суворіша і вимоглива. Але будь-яку публіку треба завойовувати, кожного разу доводячи свою професійну майстерність. Я дуже люблю виступати в Україні, адже відчуваю колосальну підтримку залу і це надає мені сил співати ще краще.

– Ви викладаєте вокал. Скажіть, будь ласка, наскільки важливими є талант і чи можна зробити оперного співака із людини з середніми даними?

– Так, дійсно, я вже понад 15 років викладаю вокал (до речі, не тільки академічний, але й естрадний) і можу сказати, що на моєму педагогічному шляху траплялися різні випадки. Мушу визнати, що міра обдарованості людини не завжди є запорукою успішного професійного зростання. Великий складник удалої кар'єри – це щоденні заняття. Запам'ятався один студент, який мав ну, дуже посередні дані, але його бажання навчитися співати було таким сильним, а працелюбність такою великою, що, зрештою, це дозволило стати йому хорошим хоровим співаком. Ясна річ, що видатного оперного співака з нього не вийшло.

– Скільки часу щодня потрібно приділяти заняттям вокалу, щоб завжди бути у формі?

– Це залежить від міри вокального навантаження: треба вивчити цілу партію чи окремі твори, – це і визначає час занять. Але завжди спочатку іде розспівування, а вже потім – співаю арії, романси, пісні. Якщо маю виступ увечері, я співаю вранці вокальні вправи аби трохи "розігріти" голосовий апарат, але при цьому не перевантажити голос.

– Виступ – це завжди підготовка, завжди репетиції, але ж ніхто не застрахований від непередбачуваних ситуацій. Розкажіть, чи траплялися з вами якісь казуси на сцені?

– Без казусів та історій не обходиться життя, мабуть, жодного артиста. Пригадую, зі мною трапився такий епізод: чекаю за кулісами свого виходу, мене вже оголосили, помічник режисера дає мені мікрофон просто перед виходом на сцену, але він випадає у нього з рук і розлітається на друзки. Жах! Уже звучить вступ моєї пісні, і я маю бути на сцені. В останні секунди помічник дістає із задньої кишені ще один мікрофон, я його майже вихоплюю у нього з рук і починаю співати за кулісами, виходячи на сцену. Потім мені сказали, що всі вирішили, враховуючи й режисера, що це була моя акторська "знахідка" – почати співати ще за кулісами, і ніхто не помітив мого нервування.

– В одному з інтерв'ю ви сказали, що якби не стали співачкою були б вчителем математики. Що спільного між музикою і математикою?

– Так, дійсно, математика була моїм улюбленим предметом в школі. Думаю, ця любов мені передалась у спадок від мами: вона за освітою економіст і теж дуже любить цю науку. Якщо я не могла вирішити якесь завдання з математики, вона завжди з радістю мені допомагала, але так, щоб правильну відповідь я знайшла сама. Було дуже цікаво. Згадую наше спілкування з цього приводу як одне з найприємніших. А ще не можу не подякувати моїй вчительці з математики Валентині Михайлівні, яка так цікаво викладала свій предмет, що стала взірцем для наслідування у шкільні роки. Отож, не дивно, що я хотіла стати вчителькою математики. А спільного між математикою і музикою дійсно багато. Це тільки на перший погляд здається, що музика це щось хаотичне. Насправді, у цьому виді мистецтва все злагоджено й упорядковано. Музика ніби складена з "кубиків": мотив, фраза, речення, період... Ну, наприклад, музичне речення – 8 тактів, 2 речення – то період (2 х 8 = 16 тактів). Як ми бачимо музика теж любить порядок і в цьому між нею і точною наукою математикою можна провести паралелі. Але ж і різниця очевидна.

– Олено, розкажіть, будь ласка, про свої благодійні проекти.

– Зараз проходить досить багато благодійних заходів, і я намагаюсь ніколи від них не відмовлятися, адже талант, який мені дав Бог, я повинна дарувати людям. Мене часто запрошують на різноманітні благодійні конкурси і фестивалі які голову або членкиню журі, де я зустрічаюся з надзвичайно талановитими дітьми, яким дуже потрібна допомога і підтримка, тому завжди намагаюся дати певні поради і настанови цим дітям, адже не у кожного є змога займатися з професійним педагогом з вокалу. Якщо перерахувати всі благодійні акції, фотопроекти і заходи, де я брала участь, то можна щось і не згадати, тому що їх було дуже багато, але був дуже вагомий проект з хором. Вагомий, тому що я присвятила йому багато часу, а саме три роки. Це був хор для людей похилого віку, де я була і художньою керівницею, і головною диригенткою.

– Чи важко (емоційно та психологічно) виступати перед бійцями АТО?

– Звичайно, такі концерти відрізняються від звичайних, але під час виступу я відчуваю колосальну підтримку залу і дуже теплий прийом. Після концертів, зазвичай, є можливість поспілкуватися з бійцями, нашими героями, і я завжди дивуюся їх силі духу. Особливо мене здивувала дівчина, яка втратила ногу, але сказала, що все одно повернеться і буде захищати свою країну. Їм ці концерти потрібні як ковток свіжого повітря, тому я виступаю перед бійцями завжди з особливими почуттями.

– Яку музику слухаєте для власного задоволення, а не для роботи?

– Це може бути абсолютно будь-яка музика, яка сподобалась мені тут і зараз: пісня з останнього "Євробачення" або пісня співачки Adele "Skyfall", або пісня Славка Вакарчука "Я не здамся без бою", або класичний твір у прекрасному виконанні, який я не намагаюсь "розібрати" з професійної точки зору, а просто насолоджуюсь ним.

– Олено, ви є володаркою титулу "Жінка року". Якою, на ваш погляд, має бути справжня жінка?

– Складне питання, навіть, філософське. Але, на мій погляд, жінці потрібно бути в ладу з собою, з оточуючим світом, цінувати себе як особистість, нести у цей світ добро і любов через професію, вчинки, дії, думки. Це все допомагає випромінювати їй флюїди щастя. Щаслива жінка – справжня жінка.

– У Київ ви приїхали на навчання з Миколаєва. Пам'ятаєте, якими були ваші перші враження від столиці? Від навчання у консерваторії?

– Так, звичайно, пам'ятаю. Це велике почуття свободи, самостійності, адже я приїхала до столиці ще зовсім юною дівчиною, тільки-но закінчивши музичне училище. Тоді здавалося, що в житті все тобі підвладне, що на твоєму шляху тебе чекають успіх і слава, що немає розчарувань, заздрощів... Думаю, всі проходять цей етап подорослішання у житті. У моєму випадку він припав на перші роки мого самостійного життя у Києві, коли батьки були далеко від мене. Я дуже сумувала за ними, мені бракувало їх порад. Але саме навчання у консерваторії стримувало і було моєю розрадою водночас. Я розуміла, що я тут заради своєї найзаповітнішої мрії – співати, що не можу зрадити їй.

– Розкажіть, будь ласка, про ваше концертне життя, наскільки воно насичене?

– Виступи відбуваються майже щодня, а буває і декілька за день, адже мій концертний графік дуже щільний. Але найяскравішими подіями останнього місяця стали концерти на Святій землі та сольний благодійний концерт у Києві. Мені дуже приємно бути першою оперною співачкою, яка представляла Україну в Палестині. До речі, сольний концерт відбувся через три дні після повернення з гастролей і пройшов з аншлагом. Все це було неабияким психологічним навантаженням, але я рада, що все пройшло якнайкраще.