Студент Коледжу Європи у бельгійському Брюгге Павло Федикович чимало поїздив різними країнами світу. Для Platfor.ma він написав про те, чому маршрутні таксі - це погано і як зробити громадський транспорт краще.

У багатьох жителів столиці є свої «улюблені» історії із поїздок в маршрутках. Я - не виняток. Класичні історії хамства водіїв, зупинки у дорозі, тому що «хтось не заплатив, а я далі не поїду», бруд у салонах напіврозвалених «Богданів». Приємний проїзд у маршрутному таксі в Києві - це, скоріше, виняток, ніж правило. Кожен день розпочинається і закінчується з війни за місце, суперечок та морозу взимку і духоти влітку. Такою є реальність громадського транспорту Києва. І іноді здається, що всім просто все одно.

А ще є таке суто українське явище як «феномен маршрутки». Коли хтось передає гроші з самого кінця повністю заповненого маршрутного таксі до водія, то в більшості випадків, будь це 7 або 100 грн, здача обов'язково дійде до того, хто передавав. А якщо хтось ці гроші при передачі вкраде, вся маршрутка буде заступатись за пасажира. Це своєрідне мікроскопічне цивільне суспільство і чудовий приклад саморегуляції. Мене завжди цікавило, чому народ, який здатен так добре себе організувати, є жертвою настільки антисуспільного державного управління. Наявність маршруток, - це лише наслідок глибокої кризи громадського транспорту, яка, а свою чергу, народжена простою неспроможністю держави слугувати інтересам громадянина.

У нас в країні люблять перекладати відповідальність з себе «на когось». Водії маршруток будуть скаржитись, що «таке розпорядження начальства», начальство, що грошей немає і треба підвищувати тарифи, а місцева влада і держава будуть казати, що всі машини проходять контроль і все, в принципі, добре. Але, врешті-решт, ми маємо ситуацію, коли всі вищеназвані суб'єкти мають за повних дурнів нас, користувачів послугою, тих, на задоволення потреб кого всі мають працювати. Коли раптово в маршрутки, яка, за словами перевізника і місцевої влади, пройшла всі необхідні контролі, відпадає колесо в дорозі або водій ставить табуретки замість сидінь, чи коли маршрутка при повороті має всі шанси перевернутись. Одна справа, що система контролю за приватними перевізниками не працює на благо користувачів, інша справа, що це є загрозою життю пасажирів. Таким чином, сідаючи в маршрутку, людина ризикує. Кожен день.

Це дозволяє уникнути транспортного хаосу, свавілля приватних перевізників і працює на безпеку пасажира і руху. Звичайно, якщо порівнювати європейські ціни  на громадський транспорт з українськими, то є велика різниця. І цей аргумент активно використовується популістами, мовляв, «хочете як в Європі, то платіть як в Європі». Але він не спрацьовує при аналізі середньої заробітної плати. В Берліні квиток на одну поїздку в громадському транспорті коштує 2,70 євро при середній зарплатні по Німеччині 2225 євро та при тому факті, що жителі Берліна дуже рідко купляють квитки на один проїзд, тому що є спеціальні картки і пропозиції на місяць і рік. В Україні середня зарплата 170 євро. Держава має працювати не на власне збагачення, а на забезпечення хороших умов життя громадян, які їй цю функцію передають. Тому підвищення тарифів має супроводжуватись продуманими позитивними змінами в діяльності громадського транспорту.

Адаптація до європейської моделі громадського транспорту буде значити в глобальній перспективі повний відхід від використання маршрутних таксі в містах. В сучасних умовах зробити це одразу буде майже неможливо, тому що немає державного та комунального транспору, який би міг взяти на себе весь ринок пасажирських перевезень, які виконують маршрутки. Тому зміна має відбуватись поступово. Але вона має відбуватись, і має бути політична воля до змін в організації громадського транспорту. Без волі і конкретних дій всі розмови про життя за європейськими стандартами є некомпетентними і пустими.

Як боротись зі свавіллям приватних перевізників сьогодні? В еру нових медіа і соціальних мереж дуже легко доносити та поширювати інформацію. Пасажири при купівлі квитка на проїзд у маршрутці стають стороною договору, а договір породжує обов'язок перевізника забезпечити комфортний проїзд. Тому, якщо це не так, то необхідно поширювати фото брудних салонів, зламаних дверей, табуреток замість сидінь, розповідати де і яким чином водій «порушив» договір перевезення. ЗМІ залюбки поширять таку інформацію і проблема стане публічною. Перевізнику треба буде відповідати і змінюватись заради користувачів його послуг. Саме так і працює бізнес. І відноситись до маршрутних таксі необхідно як до бізнесу, який має працювати на вас.