24 серпня 2014 року попри святковий День незалежності 24-річний Петро Сусваль на відміну від багатьох своїх ровесників не пішов на дискотеку в рідному селі Жовтневому на Волині. Він не поїхав на урочистий концерт у Луцьк, щоб послухати пісень упереміш із запальними патріотичними промовами. Не тому, що він не патріот і не шанував дня народження своєї держави. Петро відзначив цей день особливо – в бою під Савур-Могилою, як вояк 51-ої механізованої бригади. Цей бій став останнім для нього, 24- річний хлопець помер від ран, не дочекавшись 24 річниці народження своєї держави.

Завдяки таким, як Петро Сусваль, держава відзначила ту річницю, нині готується до 25-ої і, певен, гордо відзначатиме своє перше й наступні століття. Тому держава Україна винна Петру і таким як він. Винні ми з вами, тому що ми є тою державою, яка існує завдяки таким, як Сусваль. Ми не змогли врятувати їх від фізичної смерті, але в наших силах продовжити їх життя в нашій пам'яті. Це не лише може, але й має зробити кожен з нас, щоб мати право сказати: держава Україна – це ми.

Ім'я Петра Сусваля нині увічнено на мапі України – так названо його рідне село. Проти цього виступила частина його односельців на чолі з головою. Захисники улюбленого місяця осені, фанати більшовицького перевороту, ті, хто бояться незручностей від перейменування, вважають таке вшанування пам'яті загиблого недоцільним. Дехто навіть висловив "аргумент" – мовляв, Петро Сусваль надто молодий для такої честі. І справді 24 роки дуже юний вік, але Петро вже не стане старшим. Він загинув, щоб і його односельці, любителі осіннього місяця чи фанати більшовицького перевороту, спокійно дожили до старості. І наш з вами, тих, хто хоче називатися державою Україна, обов'язок в тому, щоб доживали вони в селі названому на честь героя.

19 травня Україна рішенням парламенту присвоїла Петрові Сусвалю зірку Героя – назвала його іменем село Жовтневе на Волині. Таким чином, не лише позбавившись спадку несвободи, а увіковічнивши ім'я борця за Свободу.

Героям слава! Слава Україні!