У когось останній дзвоник, свято, гарний сонячний день, а когось бітами забили на смерть біля його ж будинку. 

Це я про Віталія Ващенка, громадського активіста, депутата Кременецької міської ради (Тернопільська обл.), який боровся проти місцевої прокурорсько-суддівської банди та публічно висвітлював корупційні схеми міського голови Кременця Ковальчука О.А., у тому числі нещодавно допомагав і нам, Автомайдану, з інформацією щодо корупціонерів у прокурорських погонах.

Учора ввечері на нього напали двоє, били бітами, на тілі Віталія практично не лишилося живого місця, сусіди, які бачили втікаючих нападників, викликали швидку, але о другій годині ночі він помер у лікарні.

Без батька ростимуть ще двоє українських дітей.

Знаєте, іноді хочеться послати всіх і вся, більше ніж 2,5 роки ми б'ємося з усією цією гидотою у чиновницьких кріслах, іноді безуспішно, іноді результативно, але завжди програємо їм у тому, що не можемо просто ось так брати їх і вбивати, як вони вбили Віталія, чи кинути за ґрати по сфальшованій справі, як було вже десятки разів за нашого життя "по-новому" і потім починає здаватися, що вони все ж таки знову нас перемогли. Але в такі моменти згадую загиблих хлопців на Майдані, тіла яких десятками складали на моїх очах, тисячі тих, хто загинув на Сході та ось таких активістів, як Віталій Ващенко, які так само мріяли жити в іншій Україні, без всієї цієї корумпованої швалі і мов незвідки знову беруться сили, як було і десятки разів до цього і говориш про себе: нє, ніхєра, недочекаються, суки. 

Душили і будемо душить, зупинятися, а тим більше здаватися просто не маємо права. Хлопці ж не здавалися.