Отже, як повідомив директор НАБУ Артем Ситник, "комірна книга "Партії регіонів" має 841 аркуш, походження і джерело появи яких невідоме.

Пропоную звернути увагу на ремарку Ситника "в сукупності з іншими доказами дані документи можуть мати доказове значення". Ця примітка не набула широко поширення, а даремно. Бо що фактично ми бачимо в цій "комірній книзі"? На перший погляд ніби як докази, що "Партія регіонів" витрачала великі суми в готівкових доларах на різні сумнівні цілі. Три напрямки витрат найбільш обурюють громадскість: підкуп ЦВК і виборчих комісій; фінансування замовних матеріалів у ЗМІ; проплати за голосування та "тушкування" у Верховній Раді.

Але це тільки на перший погляд? В дійсності публікація частини цих документів ніякої практичної користі не мала і мати не зможе. Звичайно, цікавість публіки була потамована – тепер всі знають, що таки дійсно отримували гроші, і таки не в гривнях. В окремих професійних колах також підтвердили власні здогадки і точні знання, хто саме отримував. І тепер найближчі місяці буде чудова пожива для телешоу та базарних розмов на тему, чому ще не сидить те чи інше падло. Але це й усе.

Бо фактично ми побачили лише список людей, які підтвердили своїми підписами, що отримали ту чи іншу суму в американських доларах невідомо від кого. Причому примітка, що вказує мету отримання, як це не сумно, не може бути ніяким доказом в суді, аж доки не буде оригіналів цих паперів і доведена їх приналежність до структур "Партії регіонів".

Далі звернемо увагу на самих фігурантів списків. Більшу частину людей, які не перебували тоді на держслужбі, навіть звинуватити в несплаті податків на основі цих паперів важко. Ну взяв у когось гроші, ну й що? Далі йде кілька розповсюджених відмазок, які я тут підказувати не буду.

Історія з тіньовим фінансуванням ЗМІ також доволі сумнівна. Відомо тільки, що Грановський і Варениця розписалися в отриманні великих сум на, нібито виплати телеканалам. Куди понесли далі, чи донесли – це тільки вони розказати можуть. Припускаю, що кінцеві адресати цих сум зараз гарячково підраховують, чи не було часом заплачене їм значно меншим, ніж те, за що розписали ці два відомі у вузьких колах персонажі. Також дещо невдобна ситуація в Ігоря Коломойського й Олександра Ткаченка, бо їм тепер треба вирішувати, що для них важливіше – вся система рекламних комунікацій 1+1 чи репутація. Ну, то вже їхні проблеми.

Із фігурантами документів з числа нардепів та держслужбовців все дещо перспективніше. Все ж таки ні депутат Геллєр, ні Олена Лукаш, ні голова ЦВК Михайло Охендовський ці суми аж ніяк подарунком назвати не зможуть. Але, на жаль, всі вони захищені від правосуддя краще, ніж будь-хто з пересічних громадян. Як прокоментував мені один відомий правник щодо можливості притягнути до відповідальності можновладців, враження таке, ніби останні 15 років робилося все, аби унеможливити переслідування за корупційні дії представників правлячого бомонду. Під час перебування при владі можна творити все що завгодно, а як тільки з цієї влади вилітає, так тут же починає волати про права людини і правову державу – і за участі жалісливих ЗМІ справи у крадія в порядку. Тут стаття в одному законі так філіграно перекреслюється нормою іншого закону, що в підсумку генерується загальна законодавча неспроможність боротися з очевидним злом. Причому після поразки в 2004 році "риги" врахували попередні свої негаразди і вже за участі Андрія Портнова систему тотальної безкарності владної верхівки довели до досконалості через купу змін до КПК та реформування судів. 

У розвинутих країнах можновладці йдуть у відставку в разі найдріб'язковіших підозр у корупції зовсім не через кришталеву чесність. А тому, що бояться розслідування і виявлення серйозніших зловживань. У нашому ж випадку краще за невеликих підозр накрасти ще більше – тоді точно залишишся безкарним.

Тому всі ці бойко-лукаш-колєснікови можуть так спокійно вимагати показати рішення суду, що вони крадії та гниди. І якщо раніше вони не вилазили в суди за вироками, що їх відбілюють, то тільки через боязнь за особисту безпеку.

Дуже перепрошую, якщо зруйнувала чиїсь мрії про скору та жорстоку відплату "ригам" після появи цієї "чорної бухгалтерії". Але ні вже існуюча публікація в УП, ні публікація всіх TrepakPapers цю відплату не гарантує. Інша буде справа, якщо дрібніші фігуранти цих або інших подібних паперів почнуть говорити і свідчити. Ситник щось натякав про інститут угод зі слідством. Також мало хто звернув увагу. Але такого очевидного способу збирати докази досі немає в українському законодавстві. Тому позитивні результати публікації "коімрної книги" будуть, якщо паралельно зі слідством буде йти покращення законодавства щодо відповідальності за корупцію. В протилежному випадку єдиним результатом TrepakPapers будуть нарікання суспільства на безпорадність правоохоронців. Для когось це стане чудовим піаром. А ще моральний осуд. Саме він. Десь так на три-чотирі місяці вистачить, щоб фігурантів з "комірної книги" на телешоу не запрошували. І ще пощастить, якщо ці публікації та виклики на допити змусять хоч на якийсь час колишніх ригів знову поховатися і не пхатися до публічної політики.