Насправді всі знали, що "Партія регіонів" займається такими речами, знали, що це поширено й серед інших партій; просто зроблене регіоналами під час перебування у владі було найбільш масштабним та кричущим, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" політолог Олексій Гарань. А днями ми отримали документальні підтвердження політичної корупції, і тому це настільки вражає.

Оприлюднене не дає уявлення про все, і ми розуміємо, що десь там має фігурувати (а, може, і фігурує в неопублікованій частині) Ляшко, оскільки він є проектом Льовочкіна. Ми розуміємо, що там можуть зазначатися й інші.

Звісно, що для діячів, які увійшли в цей список, зокрема, для членів Опоблоку, це буде додатковий іміджевий удар. Можливо, не смертельний, але достатньо сильний. Цей удар може посилити боротьбу різних груп всередині самої партії.

З іншого боку, це дає владі шанс тримати на гачку тих самих депутатів від Опоблоку. Зараз очікуються важливі голосування, в тому числі щодо судової реформи та змін до Конституції, і думаю, частина цих людей буде занадто налякана, щоб іти всупереч владі. Можливо, вони підтримають внесення необхідних змін.

Водночас я вважаю, що ми маємо скористатися опублікованими матеріалами для того, щоб розпочати і довести до кінця справи хоча б по кількох людях, замішаних у цій політичний корупції. Ми пам'ятаємо, що Аль Капоне у Сполучених Штатах посадили не за злочини мафії, бо там було важко довести його особисту причетність, а за ухиляння від сплати податків.

Очевидно, що викриття не обмежується "Партією регіонів". Ми маємо розуміти, що "чорні каси" були й в інших партіях, які називають себе демократичними (Ляшка я сюди не враховую, бо це зовсім не демократична партія). Тому ми маємо створювати, з одного боку, законодавчу базу для того, щоб позбавитися цього впливу, а з іншого – створювати в суспільстві атмосферу неприйняття таких речей, як свого часу створювалася атмосфера неприйняття кнопкодавства.

Політики мають розуміти: якщо їх помітять за такими справами, це буде не лише кінцем їхньої політичної кар'єри, а й призведе до кримінального переслідування. Повертаючись до прикладу кнопкодавства – повністю його позбутися не вийшло, але принаймні вдалося применшити.

Тому атмосфера неприйняття має бути як у журналістському, так і в експертному середовищі. Ми розуміємо, що в людей є свої симпатії та антипатії, можна співпрацювати з тими чи іншими політичними силами. Але є певні межі, де закінчуються політичні консультації чи експертна підтримка і починається банальний продаж своєї душі, незважаючи на дії сили, з якою співпрацюєш. У цьому сенсі мене здивувала поведінка Костя Бондаренка, про якого, хоч він і фігурує як незалежний експерт, усі знали, з ким він працює (як, наприклад, і про Копатька). Але те, що навіть зараз, після цього розкриття, він сказав, що пишається своєю співпрацею з "Партією регіонів" – це вже не вкладається в жодні морально-етичні норми. Говорити по гордість за співпрацю після того, що зробили Янукович і Партія регіонів, в тому числі з війною на Донбасі, – це за межами зрозумілого.

Звичайно, зараз можливість показати, на що він здатен, має Юрій Луценко. Зрозуміло, що звинувачення в сепаратизмі довести важно, але коли ми бачимо задокументовані політичний підкуп і корупцію, треба намагатися справам хід. Також йому треба довести до кінця інші справи – і щодо Ігоря Мосійчука, й щодо втікача Петра Мельника. Але при цьому важливо показати, що буде вестися боротьба і з виявами корупції чи тіньових влад і в тому середовищі, яке ми називаємо демократичним табором. Недостатньо буде довести корумпованість політичних опонентів, необхідно боротися з політичною корупцією незалежно від табору, до якого належать ці корупціонери від політики.

Це своєрідний іспит і для Луценка, і для НАБУ, і для антикорупційного прокурора. Виклик та іспит на зрілість. Це є іспитом також і для нинішньої влади: чи використає вона отримані дані суто для тиску на Опоблок та інших колишніх регіоналів, чи це стане початком реальної боротьби з політичною корупцією в Україні.