MENU

Декілька поглядів на дискурс Революції Гідності

3091 0

27-го травня в інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України відбувся круглий стіл "Дискурс революції гідності".

Шкодую, що не вдалося добути до кінця круглого столу, але те, що вдалося почути (5 доповідей), дає деякий змістовний простір для різних думок по темі.

Звичайно ж творців дискурсу Революції Гідності на круглий стіл не запрошували. Стара академічна традиція велить досліджуючи об'єкт бути відстороненим від об'єкту. Мабуть це правильно.

На цьому круглому столі я побачив декілька поглядів на дискурс революції, кожна з яких цікава, важлива, але все-таки виглядає як певне спрощення.

Іламі Ясна та Ірина Бекешкіна спробували редукувати дискурс до означення "дискурс як фрагмент мовлення". Іламі Ясна говорила про необхідність створення історико-семантичного словника "Семантика війни: український контекст". Ірина Бекешкіна говорила про необхідність дослідження понять, що виникли в перебігу революції.

Словники революції виникають, як правило, вже після революції. Тому, хоча я, в принципі, вважаю правильним починати створювати такий словник вже зараз, видавати його до закінчення революції передчасно. Творення дискурсу революції все ще не завершено, як незавершена сама революція.

Владислав Верстюк спробував редукувати дискурс революції до історичного наративу про лютневу-жовтневу революції 1917-го року - багатьом присутнім взагалі було незрозуміло, до чого тут Революція Гідності.

Вахтанг Кебуладзе, як на мене, доволі несподівано спробував розглядати методологію дискурсу революції через герменевтику-феноменологію і водночас редукував дискурс революції до інтерпретації подій Майдану. На моє запитання "чи має дискурс революції той же онтологічний статус, що і події Майдану", він відповів дуже дивно - дискурс взагалі не має онтологічного статусу, а події Майдану безпосередньо творили дискурс революції.

В якомусь сенсі, коли розглядати Майдан як весь дискурсивний простір (саму територію Майдану в Києві, "Майдани" по всій Україні, "Інтернет-Майдан", "Майдан у ЗМІ" і т.д.), так можна говорити. Але тоді потрібно змінити уявлення про Майдан як про події у ширшому просторі і часі.

Взагалі не кожен дискурс може сягати онтологічного статусу - дискурс політики, економіки, розваг і т.д. може в принципі обійтись без онтології. Але от дискурс революції не може бути не онтологічним. Якщо дискурс революції не є онтологічним, то це не революція, це повстання чи бунт. А революція неодмінно має онтологічний характер - вона змінює буття суспільства.

В цьому сенсі Анатолій Єрмоленко виступив з критикою методології підходу Кебуладзе і запропонував, як на мене, перший з виступаючих, справді розмову про дискурс і справді про революцію - дискурс як концептуальне підґрунтя революції та необхідність дискурсивної теорії (не метадискурсивної, а саме дискурсивної).

Тобто головна драматургія круглого столу - як розуміти дискурс революції та як розглядати дискурс революції: повноцінно чи фрагментарно - означилася одразу.

Отже дискурс революції це перш за все революційний дискурс (новий, несподіваний, незрозумілий), дослідження якого не є тривіальним завданням для академічної спільноти, а скоріше проблемою: як його побачити, як з ним взаємодіяти, як його розуміти, як його досліджувати.

Дуже спокусливо для академістів - створити словник революції з фрагментарних редукцій мовлення революції ("тітушки", "добробати"), з історичних редукцій (історичні аналогії революції) та з редукцій феноменологічних інтерпретацій подій Майдану. Так, це дуже спокусливо для них, бо не потрібно буде задавати головне питання - а що ж таке концепт Революції Гідності?

Не задаючи запитання про концепцію Революції Гідності, академічні гуманітарії уникають персональних люстрацій в науці за ознакою консервативного мислення і саботують революційні зміни в українській гуманітаристиці.

Організатори круглого столу стверджують: "Наприкінці серпня у четвертому числі часопису "Філософська думка" буде представлено тексти усіх 14 доповідей, найяскравіші коментарі та низка тематичних статей". Це непересічна подія для України і їй не вистачало суспільної уваги. Тож моя стаття нехай буде тут рекламою.

Особисте ставлення до спроб українських академічних гуманітаріїв досліджувати революційний дискурс

Мабуть я дуже емоційно сприймаю ситуацію, тому що безпосередньо у неї залучений. Мене обурюють три речі: 1) відсутність значимої та публічної української футурології в інституті філософії, небажання нею займатися українських академічних гуманітаріїв; 2) абсолютне небажання українських академічних гуманітаріїв розглядати футурологічні штудії неакадемічних гуманітаріїв; 3) претензія української академічної гуманітарної спільноти на дослідження дискурсу Революції Гідності не те що без футуродискурсивних дискусій чи, не дай Бог, футуровізій, але і взагалі без згадки про майбутнє.

В історії бувало по-різному. Велика Французька революція 1789-го року та Російська комуно-соціалістична революція 1917-го року виникали з неакадемічного дискурсу. Можливо тому, що академічний дискурс тоді лише формувався. А от революція 1968-го року у Франції виникла значним чином з академічного дискурсу.

Україна не може похвалитися тим, що Революція Гідності виникла з академічного гуманітарного дискурсу. Більше того, цей академічний гуманітарний дискурс навіть в ході революції був неспроможний не те що супроводжувати, але навіть публічно аналізувати сутнісні засади революції. Українську революцію теоретично готували, інтелектуально супроводжували та направляли в основному поза академічною спільнотою. Філософи, політологи, соціологи з академічної спільноти не готували революцію.

Тобто з точки зору чистої науки, академічні гуманітарії могли би хоча б поцікавитися революційними середовищами та їх революційними розробками, особливо коли захотіли досліджувати дискурс Революції Гідності.

Консервативні академісти зазіхнули на дискурс Революції Гідності. І тут уже, вибачте, я промовчати не можу. Консерватори екзистенційно неспроможні досліджувати дискурс революції.

"Ледачий підхід" до дискурсу Революції Гідності української академічної гуманітарної спільноти можна сформулювати наступним чином: 1) В Європі (чи ширше в західній філософії та гуманітаристиці) весь наш революційний, тобто ліберально-демократичний, дискурс вже є (європейська філософія, реформи за європейськими зразками, деолігархізація, антикорупція, децентралізація, толерантність і т.д.), Україні потрібно лише запозичити його як революційний дискурс; 2) В США всі потрібні футурологічні теорії та технології вже є (слава Курцвейлу!), Україні потрібно лише це запозичити; 3) Проти Росії нам просто потрібно вести інформаційну війну на основі демократичного європейського дискурсу і футурологічного американського дискурсу, що українські академічні гуманітарії мають легітимізувати в своїх академічних текстах; 4) А в Словнику Революції Гідності ми напишемо про "тітушок" та інтерпретацію подій Майдану, бо мало хто знає, що це означає в Європі та США.

Мені особисто гидко сприймати такий підхід. Тобто моя оцінка ігнорування академічною гуманітарною спільнотою живого гуманітарного дискурсу революції така - між неакадемічними революціонерами та академічними дослідниками-контрреволюціонерами не особистісна неприязнь, між ними онтолого-екзистенційне несприйняття.

Ви думаєте, що найбільша зрада України була в подіях біля Іловайська? Найбільша зрада в Україні відбулася тишком-нишком на Печерських пагорбах. Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань майбутнього була створена 22 квітня 2015-го року і тихо припинила своє існування 13 травня 2016 року.

Володимир Нікітін мабуть єдиний, хто зробив повноцінну доповідь про концепцію майбутнього для цієї Комісії, а я мабуть єдиний, хто написав текст щодо концепції майбутнього для цієї Комісії. Думаєте, хоч хто-небудь з академічних гуманітаріїв спробував серйозно попрацювати для Комісії? Чи може думаєте, хто-небудь з них обурився щодо ліквідації Комісії?

Я не знаю більш всепоглинаючої зради академічних гуманітаріїв, ніж відмова від концептуалізації майбутнього своєї країни своїми силами і всередині неї на рівні Парламенту. Це фундаментальна інтелектуальна зрада свого народу.

Я розглядаю такий підхід до дослідження дискурсу Революції Гідності з боку академічних гуманітаріїв як академічну контрреволюцію, інституційну консервацію та саботаж теоретико-методологічних реформ в українській гуманітаристиці.

Допоки українська академічна гуманітаристика знаходиться поза революційними перетвореннями, вона не має морального права на дослідження дискурсу Революції Гідності.

Щоб потім мене не звинувачували в Бог знає чому, скажу детальніше. Навіть найзвитяжнішому і наймужнішому воїну ніхто не дозволить себе лікувати, якщо у цього воїна немає медичної освіти чи бажання лікувати.

Присутність на Майдані чи участь в АТО як готовність пожертвувати собою в ім'я революції та захисту України не дає автоматично морального права на дослідження революції. Громадянська рішучість "буття на Майдані" чи "буття в АТО" не означає рішучості гуманітарного мислення щодо Революції Гідності. Лише революційне мислення дозволяє досліджувати революцію.

Найкраще продовження Революції Гідності в академічному середовищі це створення нової гуманітаристики - нової історії, нової соціології, нової політології, нової культурології і навіть нової філософії (включаючи нові філософські дисципліни). Абсолютним імперативом для української гуманітаристики є інституалізація футурології та взаємодія з неакадемічною гуманітаристикою.

Лише всередині цього процесу у українських академічних гуманітаріїв з'являється моральне право досліджувати дискурс Революції Гідності.

Сергій ДАЦЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини