Популярна психологія стверджує, що якщо ви тривалий час будете перебувати у зоні комфорту, на вас чекає неминуча деградація, а здійснення всіх ваших мрій і всі ваші видатні результати знаходяться поза цією зоною. "Мегаполіс" спробував розібратися, чи так це насправді

Психологи визначають зону комфорту як область життєвого простору, що дає відчуття комфорту і безпеки. Мова йде не про матеріальне облаштування, а про психологічне середовище. У свою чергу, відчуття безпеки – це одна з базових потреб людини, яка, на жаль, не в усіх задоволена. Адже є люди, які роками ходять до психотерапевтів, щоб відчути, здавалося б, просту базову безпеку. Припустимо, що нарешті я почуваюсь у безпеці – стані психологічного комфорту, в якому я можу розслабитися, я перестала жити у стані постійного хвилювання, яке супроводжувало мене поки я не відчувала безпеки.

І от не встигла я розслабитись, як мені кажуть, що поки я в безпеці, розвиток моєї особистості не передбачається, що мені потрібно негайно виходити із зони комфорту, інакше нічого доброго мені не світить. Але невже є психотерапевт, який після того, як доклав багато зусиль, щоб людина знайшла свою зону комфорту, буде радити вийти з неї?

Я серйозно задумалась, яка ж наукова психологічна теорія за цим стоїть, але в науковій психології немає такого поняття, в україніській Вікіпедії є непідтверджена версія, яка просто цитує книгу Брайана Трейсі, яка пропагує вихід із зони комфорту. Це джерело складно назвати ліквідним. Я передивилась понад 20 статей про зону комфорту, щоб зрозуміти, як її визначають і що радить популярна психологія. Після проведеного аналізу, я все-таки знайшла наукову теорія, яка може пролити світло. Аби розібратись у ситуації, я звернулась до всім відомої піраміді Маслоу, і саме на її прикладі пропоную розглянути, чи можливий розвиток особистості поза зоною комфорту?

Маслоу розділив потреби по мірі їх зростання, пояснивши таку побудову тим, що людина не може відчувати потреби високого рівня, поки не задовольнить більш примітивні потреби. (І це дуже важливий момент !!!)

В основ – фізіологія (втамування голоду, спраги, сексуальні потреби і т. д.). Щаблем вище розмістилась потреба в безпеці, над нею – потреба в прихильності та любові, а також у приналежності до певної соціальної групи. Наступна сходинка – потреба у повазі і схваленні, над якою Маслоу поставив пізнавальні потреби (жага знань, бажання сприймати якомога більше інформації). Далі – прагнення до естетики (бажання гармонізувати життя, наповнити його красою, мистецтвом). І нарешті, останній найвищий щабель піраміди – бажання розкрити внутрішній потенціал (тобто, самоактуалізація). Важливо зауважити, що кожна з потреб не обов'язково повинна бути задоволена повною мірою – достатньо часткового насичення для переходу на наступний щабель. На цьому можна було б і зупинитися, ці кілька речень говорять самі за себе, але я все-таки поясню.

Отже. Людина задовольнила свої фізіологічні потреби, які знаходяться в основі піраміди, і перейшла на наступний щабель, вона змогла задовольнити потребу в безпеці, що, як ви пам'ятаєте, не так вже й просто. Далі людина починає задовольняти потреби більш високого рівня, і доходить до найвищого рівня - до самоактуалізації. І ось тут починаються усі улюблені теми популярної психології – самореалізація потенціалу, самовдосконалення і нескінченне поліпшення себе, той самий горезвісний розвиток особистості, про який говорять всі, кому не лінь.

Людина за своєю природою прагне до розвитку, так працює наша психіка, але раптом вона стикається з популярною психологією, яка вчить: щоб розвиватися, потрібно вийти із зони комфорту, тобто треба розхитати стійкість своєї психіки, вийти зі стану безпеки.

Саме в цьому й полягає уся неадекватність ідеї виходу із зони комфорту, людина не може відчувати потреб більш високого рівня, поки не задоволені потреби нижчого рівня. Людина поза зоною комфорту не може займатися саморозвитком. НЕ МОЖЕ, адже вона почне знову задовольняти свої базові потреби.

Очевидно, що розхитування своєї психіки ні до чого доброго не призведе.

І це ще не все. Прихильники виходу із зони комфорту кричать про те, що потрібно пробувати нове, йти на ризик, руйнувати стереотипи, що в зоні комфорту нам занадто затишно, що ми живемо за шаблонами і так далі.

Але є нюанс – щоб пробувати нове, нам потрібно йти на ризик, але на ризик ми можемо піти тільки в тому випадку, коли відчуваємо себе в безпеці.

Чим нижчий рівень базової безпеки, тим нижчий рівень ризику, на який ви здатні піти. Тобто вихід із зони комфорту знижує рівень безпеки і підвищує рівень стресу та тривожності, а вони погані супутники розвитку особистості.

До чого я все це кажу?! Я переконана, що розвиток можливий в зоні комфорту!

На мою думку, там він відбувається м'якше і екологічніше. Я вам "не скажу за всю Одесу", але поділюся своїми феноменологічними спостереженнями, тобто, особистим досвідом. Коли мені було 22 роки, я мріяла стати вченим-геофізиком, у мене був відповідний диплом, але мені не судилося стати вченим. І я зі своїм прекрасним дипломом і великою мрією пішла працювати в банк. Я видавала споживчі кредити в магазині побутової техніки, одним з моїх обов'язків були "активні продажі", це означало, що мені потрібно було весь час підходити до людей в магазині і пропонувати оформити кредит у нашому банку.

Чи була я в цей момент поза зоною комфорту? Ще й як! Чи робила я щось нове і незвичне? О так! Я це робила і мені було страшенно погано, я була в жахливому стресі, тривожність виливалась у психосоматику, про яку я тоді нічого не знала. Я приходила додому, як робот, і ридала... А всі дорослі в один голос мені повторювали, що це і є доросле життя, що я отримую новий дивовижний досвід, так і далі буде у моєму житті і це нормально, треба тільки себе пересилити!

Пересилювати себе мені не подобалося з дитинства, через що мене завжди вважали людиною, яка все кидає на півдорозі. У цьому випадку я теж не стала себе пересилювати, відмучилися близько 8-ми місяців і звільнилась. У мене був новий досвід і вироблений навик продажу, від якого мене нудило, але робити я це вміла. Але подумавши, що в усьому винна гнила система банку, я зробила кілька спроб в інших сферах, але відчуття по відношенню до продажів залишилося таким самим. Я підійшла до справи серйозно – подумала, що зі мною щось не так і пройшла кілька тренінгів, як правильно продавати. Результат був невтішним. Було очевидно, що продавати я ненавиджу, ненавиджу телефонувати і щось пропонувати людям, це й досі викликає у мене блювотний рефлекс.

Тепер через 5 років, коли мені пропонують розвинути якийсь навик, я запитую у себе, наскільки комфортно мені буде з цим навиком, і якщо відповідь негативна, то я посилаю дуже далеко усіх цих любителів самовдосконалення. Тому що знаю, що не кожен навик мені потрібен. Є люди, які кайфують від продажів, і це круто. Але це зовсім не означає, що мені теж потрібен цей навик! Є люди, яким подобаються екстремальні види спорту, і тільки так вони відчувають повноту життя, але це не означає, що й мені це потрібно!

Але повернемося до наших баранів ... Чи виходила я із зони комфорту ці рік-півтора? Ще й як! Про зону комфорту я навіть мріяти не могла. Після кризи, в якій я, звичайно ж, опинилась, після всього цього, я твердо вирішила, що потрібно щось робити з цим довбаним життям, щоб мене від нього хоча б не нудило. Ось такий був план-мінімум.

І тоді я подумала, що б такого я могла робити... Вихід я знайшла – влаштувалась працювати адміністратором, і нарешті, через півтора року почала почуватися добре. Це не означає, що я не робила нічого нового, там теж було багато нового і свої недоліки, але те, що я робила не суперечило моїй зоні комфорту. Мене ніщо не дратувало, я змогла розслабитись. Розслабитись настільки, щоб відчути себе в безпеці. І подумати, як мені жити далі, які курси закінчити, щоб займатися тим, що мені буде подобатися.

І тоді в комфортній для себе зоні я змогла визначити напрямки свого розвитку, записатися на курси з психології, розібратися, що це таке, все ще перебуваючи у зоні комфорту, поїхати в інше місто і отримати другу вищу освіту.

Весь цей час я розвиваюся виключно в зоні комфорту.

Для мене зона комфорту – це те саме, що й для всіх любителів популярної психології, сфера життєвого простору, що дає відчуття комфорту і безпеки.

Тільки я не вважаю відчуття затишку, знаходження у звичній і знайомій обстановці чимось загрозливим для мого розвитку.
Зона комфорту це не константа, це процес.

Прихильники виходу із зони комфорту наводять аргументи про те, що в зоні комфорту ми більше не відчуваємо розмаїття життя, слідуємо шаблонній поведінці, яка веде до невдач, живемо стереотипами. Це може здатися таким, лише в тому випадку, якщо розглядати зону комфорту як щось постійне. А зона комфорту – це процес. Як і в принципі, все наше життя.

У популярних статтях я читаю слогани, які закликають пройти черговий тренінг: "Припиніть працювати на роботі, яка вам не подобається, вийдіть із зони комфорту!", "Скільки можна перебувати у стосунках, які вас не влаштовують - вийдіть із зони комфорту!", "Скільки можна жити в рутині – вийдіть із зони комфорту!".

Й у мене виникає питання, з чого ви взяли, що це – зона комфорту? Як робота, яка мені не подобається, яка не оплачується належним чином, у якій немає розвитку і від якої мене нудить, може бути моєю зоною комфорту? Як стосунки, в яких більше немає близькості, можуть бути зоною комфорту? Відповідь – ніяк! Тому що це - не зона комфорту!

Отже, ще раз. Зона комфорту – це такий стан, в якому почуваєшся добре, розумієте, ДОБРЕ! Якщо вам недобре, значить, це більше не зона комфорту. Але цю зону потрібно постійно шукати, вона не назавжди, це процес, який змінюється разом з усім життям, і з середовищем існування, з потребами, які з'являються.

Зона комфорту, як рибне місце, ти шляхом проб і помилок знаходиш місце, де водиться риба, і ловиш її тільки там, але життя змінюється, як і річка, і в один прекрасний день ти розумієш, що риби тут більше немає. І тоді потрібно піднятися і шукати нове рибне місце. Можливо, проблема в тому, що є люди, які залишаються на старому місці, і чекають, коли буде улов, і зляться, що улову більше немає. Його і не буде, потрібно шукати нове місце, де водиться риба.

І це важливо, якщо з моєї точки зору дивитися на зону комфорту, якщо включити логіку і трохи розібратись у науковій психології, то ви побачите, що зона комфорту - найкраще місце для розвитку. Потрібно піклуватися про себе, не піддаватися на провокації мейстрімних рухів популярної психології, завжди бути уважними до себе і до своїх потреб, і тоді життя не буде виглядати як низка перешкод, і тоді можна буде розгледіти прості входи і виходи. Якщо, звичайно, ви цього хочете ...

І наостанок: Розвивайтеся там, де ви цього хочете!