Учора в країні відбулись дві знакові події - а) засідання НКРЕКП та б) оприлюднення масштабного соцопитування КМІСу, в якому йшлося про рейтинги партій та політиків, але не тільки про них. Це дослідження може виступати в якості «дзеркала української масової свідомості» зі всіма його стереотипами, фантомами та водночас з його відчуттям того, що в країні, як співав В. Висоцький, «все не так, ребята».

Хто не знає, що таке НКРЕКП, повідомлю, що неприємність звучання абревіатури повністю співпадає з паскудністю її суті та діяльності. Інакше кажучи, ця абревіатура означає «Національна комісія з регулювання електроенергії та комунальних послуг», яка по факту є збіговиськом корупціонерів та посіпак влади грабіжників та крадіїв. До неї я ще повернусь, а зараз трохи про опитування КМІС та рейтинги.

А дані КМІС показали, що незаперечним лідером електоральних симпатій є, як би це не було комусь неприємно, Юлія Тимошенко (24 відсотка) та партія «Батьківщина» (22 відсотка). Хтось може заперечити цей результат, зазначивши нібито замовний характер опитування, однак достатньо побіжного погляду на дослідження, щоб переконатись в його професійному та фундаментальному характері. Так що похибка може бути вкрай невеликою, а тенденція відриву Тимошенко від діючого (анти)гаранта є незаперечною.

Доводиться вірити наданим статистичним даним.

Виникає природне питання: «В чому причина такого результату»? Очевидно, що такі високі рейтинги пов'язані з жорсткою та системною послідовністю у викритті тарифної політики А. Яценюка та В. Гройсмана. Зізнаюсь, що деякий час я вважав цю тему не найважливішою в українському житті, виходячи з принципу «не тарифами єдиними» та віддаючи перевагу темі війни, конституційних ігрищ з «особливим статусом» тощо. Але коли головою уряду став вінницький ділок В. Гройсман та почав свою блискучу діяльність з «тарифного зашморгу» у буквальному сенсі слова, то я зрозумів, що тарифна війна – це не метафора, а такий же фронт проти українців, як і на Донбасі, свого роду «тарифна Авдіївка». (Вперше теми тарифів я торкнувся в статусі «Тарифи» як тест на деградацію. (Нотатки про перли В. Фесенка)» від 8 травня).

Повертаючись до сюжету про рейтинги, зазначу, що якраз на відміну від владних пропагандистів та оплачених «експертів» (на кшталт того ж Фесенка), які транслюють їх завдання та які вважають таку політику безальтернативною та навіть «реформаторською», позиція Ю. Тимошенко характеризується послідовною «деконструкцією» цих тез, яка справляє враження як «називання речей своїми іменами». Сильна сторона цієї критики: поєднання емпірично-доказової бази необґрунтованості таких тарифів з емоційною оцінкою «тарифної політики», яка знаходиться у повному резонансі з почуттями великого сегменту українського населення, який сприймає авторів цієї політики як корупціонерів, крадіїв та шахраїв, а саму політику - відвертим геноцидом його найменш захищених страт.

Таким чином, успіх політичної сили пов'язаний з тим, що вона є єдиною силою українського політикуму, яка послідовно акцентує тему «соціального захисту» на тлі розгулу «нео-ліберального тоталітаризму» як прийнятого стандарту соціально-економічного мислення. Опитування показало, що саме такої зосередженості виявилося достатнім для зазначених рейтингів, оскільки помірна позиція «Батьківщина» відносно війни з РФ та відносна маргінальність цієї теми в дискурсі самої Ю. Тимошенко знаходиться у відповідності до настроїв населення, яке вважає за необхідне «вирішувати конфлікт» у «політико-дипломатичний спосіб» (66%) проти 19,6%, які підтримали «активізацію воєнних дій». (Я вважаю таку позицію хибною та такою, яка демонструє залежність великою частини населення від телевізора та пропаганди, оскільки саме словосполучення «вирішувати конфлікт» вказує на путінсько-меркелівську передумову кваліфікації подій на Донбасі не як російської агресії, яку треба відбити або яку необхідно припинити, а саме як «конфлікт», який може бути «вирішений». Однак «маємо те, що маємо» і соцопитування демонструє vox populi таким, яким він є).

Отже, в тій же самій мірі, в якій самі тарифи є «необґрунтованими», їх критика з боку Ю. Тимошенко є обґрунтованою цілком та повністю. (Це можна спостерігати на прикладі її сьогоднішнього короткого інтерв'ю після засідання вже згаданого НКРЕКПу (чорт його забирай!), в якому концептуальна (демонстрація корупційної складової так званих субсидій) та емоційна (характеристика членів комісій як маріонеток в руках кліки Порошенко-Гройсмана) складова виступають у повній гармонії. А викликане таке поєднання заявою комісії про тарифи, які люди отримають за тепло у листопаді і візьмуться хто за голову, хто за серце, а хто за зашморг (у відчаї може виникнути бажання суїциду і таке трапляється все частише), оскільки чергове підвищення прирікає багатьох людей майже на голодну смерть.

Крім тарифної складової секрета підвищення рейтингів "Батьківщини" та Юлії Тимшенко не треба скидати з рахунків і гендерну складову. Мабуть після тривалої перерви у суспільства з'явився запит на політика-жінку, про що свідчить надпопулярність Надії Савченко, у якої рейтинг довіри (36 відсотків) перевищує антирейтинг (32 відсотка), що є поодиноким явищем в українській політиці і поки що явищем унікальним.

Наостанок ще декілька слів стосовно питання співвідношення рейтингу та антирейтингу. Наприклад, найвищу сходинку в ієрархії недовіри безсумнівно посідає Сам, тобто Петро Порошенко (69,3 відсотка!). Однак це «досягнення» поки що не є фатальним для президентської сили, оскільки його особистий рейтинг та рейтинг бандитського угруповання під назвою БПП мають тенденцію до зниження, але не є обвальними.

Звідки така масова сліпота людей, які не бачать або не хочуть бачити очевидного? На мою думку, відносно високий рейтинг П. Порошенка та «БПП» при відповіді, що країна рухається у неправильному напрямку (76 відсотків) пов'язаний з інерцією масової свідомості та успішністю пропаганди АП, незважаючи на вкрай низький (парадокс!) рівень його пропагандистів та політтехнологів. Внаслідок цих факторів та всупереч очевидності повного та системного провалу внутрішньої та зовнішньої політики П. Порошенка, достатньо великий сегмент населення не вважає його відповідальним за катастрофічну економічну політику та не менш катастрофічний провал у вирішенні конфлікту з Росією («Мінські домовленості»), який взагалі може призвести до розпаду української державності. «Офшорний скандал» теж не зміг опустити рейтинг Порошенка та БПП та остаточно поховати його як політика, перетворивши на «кульгаву качку».

Донесення того факту, що саме Порошенко є основною причиною всієї безодні, в яку занурюється країна, я вважаю імперативом для будь-якої патріотичної сили взагалі та для «Батьківщини» зокрема. Поясню на прикладі. Так, Юлія Тимошенко, коментуючи рішення все того ж НКРЕПК, висловила вимогу усунення всіх маріонеток при владі, які ініціюють тарифну вбивчу політику. Усунення не тільки членів НКРЕПК, але й членів Уряду та особи Гройсмана включно. Але прізвище Порошенка в цьому контексті названо не було. А, з моєї точки зору, треба. Необхідно показати, що «риба гниє з голови» і що цією головою (яка вже не здатна думати, а спроможна лише на хапальні інстинкти) є одіозна постать президента-корупціонера, президента-офшорника. І, повторюю, про це треба говорити, це явище потрібно весь час називати та консолідувати суспільство у боротьбі з цим Злом.

Цю тезу можна розглядати як констатацію великого електорального резерва «Батьківщини», а можна – просто як «роздуми вголос», які виникли після ознайомлення з оприлюдненими даними КМІСу, який виявився дуже цікавим документом. Дуже!