Сиджу тут і спокійно офігіваю від сьогоднішнього дня. Трішки вам історії про американський народ і місцеву поліцію.

Сьогодні вдень у центрі Нью Йорку у мене вкрали сумку, у якій були мій закордонний паспорт, грін картка, ідентифікаційний номер, кредитка, страховки, айфон і макбук. Знаючи, що завтра мені летіти в інше місто, а відновлення деяких з цих документів може зайняти більше року, я в паніці підійшла до інформаційного центру, щоб отримати хоч якусь інформацію і слушну пораду.

Працівники відразу ж поставили весь магазин на вуха і почали передивлятись записи з камер відеоспостереження. Водночас, коли це все відбувалось, я набрала 911 і підійшла до одного поліцейського, який спокійно собі стояв на службі неподалік магазину. Поки я йому панічно/слізно розказувала, що відбулось, під'їхала міліцейська машина (яку я викликала) і вони разом з поліцаєм пообіцяли мені, що не залишать мене у цій ситуації.

Ми всі сіли в машину і поїхали до поліцейського відділку NYPD.

Тут я отримала певний заспокійливий допінг, бо навколо мене бігали ВСІ і дивлячись на мій стан, пропонували чай, воду, доступ до Інтернету і навіть антистресові обіймашки(!). При цьому я чудово розуміла, що я не перша і не остання така людина у них на сьогодні.

Вони швидко взяли у мене показання і буквально за дві з половиною години було відомо, що мої документи були знайдені у смітнику кілька кілометрів від місця пригоди. Через пару хвилин я у супроводженні двох озброєних полісменів їхала у машині з мигалками по Манхеттену до місця знаходження моїх документів: Приїхали. Сумка є. Документи (найголовніше) - Є. Макбуку та девайсів - немає. Ок.

Сердечно дякуємо добрим людям, а точніше жіночці, яка прибирала пляшки і, побачивши мої документи, попросила доньку про них повідомити.

Щасливі ми вирушаємо назад до поліцейського відділку. Приїхали. Тепер обійми роздавала усім я :) і почався пошук мого макбуку та телефону по серійним кодам та доступу до еплівської бази даних.

За 20 хвилин було відомо де мій макбук був вперше увімкнений і ці ж поліцейські вирішили їхати за адресою (яка знаходилась в годині їзди від нас!!!). Приїхали. Ноута небуло, як і підозрюваних, бо його вимкнули грабіжники.

Поїхали за кавою та пончиками і з увімкненими мигалками, розмовляючи про кіно та мистецтво, мої тепер друзі-полісмени відвезли мене до аеропортного майданчику, подякували за пончики та каву і пообіцяли відслікувати мій ноутбук.

Люди... Справжні Люди... Вас так багато!