Про нову індустріальну економіку зараз говорять різне. У цій колонці я розповім про таке явище, як промисловий інсорсінг - повернення західних промислових компаній додому, а також про те, як це позначиться на світовій та українській економіці.

У бізнесі, особливо у традиційних промислових секторах, найважливішим фактором підвищення конкурентоспроможності, крім інновацій є рівень витрат виробництва. Після того, як китайський керівник Ден Сяопін заявив про те, що китайський комунізм відмовляється від ідеологічних догм, в 1990-ті роки західні компанії почали масово переносити свої складальні виробництва до Китаю. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише академік НАН України Богдан Данилишин. 

Це стало можливим у зв'язку з тим, що масове виробництво в сучасну епоху - досить стандартний і структурований процес, що не вимагає унікальних трудових навичок, а також через значну автоматизацію виробництва. Якісна трудова етика китайців, їхня традиційна лояльність до керівництва і дуже низькі погодинні рівні в оплаті праці на початку 1990-х років, зробили перенесення виробництва в КНР дуже вигідною справою. Інжинірингову розробку та дизайн промислових виробів західні компанії залишали у себе вдома, а виробництво зосереджували в Китаї. Цей процес називали по-різному - офшорним промисловим виробництвом або промисловим аутсорсингом.

Така промислова парадигма працювала 25 років. Проте останнім часом технологічні інновації зробили можливим зниження енергетичних витрат на виробництво (сланцева революція та альтернативна енергетика), було винайдено способи адитивного виробництва (3D-друк), коли промисловий виріб являє собою не збірний агрегат, зібраний з безлічі деталей (нерідко сотень і тисяч деталей), а агрегат, що складається всього з декількох деталей. Крім того, можливості промислового 3D-друку зробили реальним застосування нових матеріалів, які є міцнішими та дешевшими, ніж ті, які вони замінюють. Якщо ще порівняно нещодавно вважалось, що 3D-друк буде застосовуватися для досить нескладних побутових виробів, то нині науковий прогрес спростував найсміливіші очікування. Нещодавно американська компанія надрукувала прототип майбутнього двигуна для літака Воеіng. Те, що ще неojдавно здавалося далеким майбутнім, стало реальністю.

Рухаємося далі - Марк Андріессен, американський технологічний візіонер і венчурний капіталіст, каже, що частка програмного забезпечення кінцевої промислової продукції буде зростати. Це призведе до повсюдної заміни людини в промисловому виробництві скрізь, де тільки можливо. Зараз багато компаній, таких як Google, Tesla і світові гранди традиційного автомобілебудування, тестують системи безпілотного управління автомобілями. Вже в короткій перспективі це призведе до заміни водіїв-далекобійників цифровими системами управління вантажних караванів. Враховуючи, що професія далекобійника є однією з найпоширеніших у США, це призведе до значного скорочення робочих місць в країні. А якщо врахувати, скільки робочих місць задіяно в забезпеченні роботи інфраструктури вантажних перевезень, то ситуація стає вкрай тривожною.

Історик економіки Джоель Мокір пише, що практикою західного промислового виробництва стає поява все більшої кількості «темних фабрик», які працюють в темряві, тому що рівень їхньої роботизації та промислової автоматизації такий, що участь людей у виробництві не потрібна.

Дослідник промисловості Пітер Марш пише, що можливості сучасного виробництва роблять головним у виробництві не власне виробництво, яке після масового впровадження промислових 3D-принтерів стане рутинним завданням, а розробку нових інноваційних виробів. У США, в Кремнієвій долині, вже називають терміном commodities не тільки стандартні біржові товари (нафта, метали, зерно), а все виробництво промислових виробів. Крім того, саме поняття масового виробництва відійде в небуття. Раніше воно було рентабельним через економії на масштабі. Проте вже 30 років Тойота практикує «ощадливе виробництво» - виробництво дрібними серіями. Те, що відбувається зараз - справжня революція.

Крім того, створення 3D-друку робить можливою організацію виробництва товарів безпосередньо в місцях їхнього споживання. Марш пише: «Для виготовлення продукції за індивідуальними специфікаціями компаніям неминуче доведеться швидко реагувати на запити споживачів, які зажадають вносити зміни в продукцію, що випускається. Для цього потрібно зробити більше кроків у напрямку індивідуальних налаштувань, або щоб персоналізації відбувалися поблизу споживача. Багато споживачів живуть у багатих країнах. Це підвищить ймовірність того, що більше продукції, яка виготовляється на замовлення, буде випускатися у цих регіонах».

Всі ці зміни просто підірвуть промисловий світ. Початок практики деяких європейських урядів у впровадженні гарантованого доходу для всіх громадян якраз і є початком тих соціальних інновацій, викликаних цим страхітливим ходом промислової автоматизації виробництва. Уряди на Заході розуміють, що дохід громадян для забезпечення їхньої майбутньої купівельної спроможності, щоб виробництво товарів було можливим, стає вже не тільки приватною турботою, але й турботою держави.

Як зможе до цих тотальних змін адаптуватися Україна, тим більше, що багато поважних персон (наприклад, американський посол Пайетт) пророкують їй сільськогосподарське майбутнє? А це означає, що ми отримаємо значний відтік населення з країни в пошуках роботи, бо в сільськогосподарське виробництво також масово впроваджуються роботи і автомати, і на Заході вже є стартапи, які виробляють м'ясо нетрадиційним способом з натуральних інгредієнтів; не за горами створення таких стартапів по зерну. І ці продукти спіткає та сама доля, що і виробництво літакових двигунів - їх почнуть друкувати (пишу це слово вже без лапок), і мільйони українських селян залишаться не при справах. Ось тоді «порадіють» прибічники такого шляху розвитку України.

Тому іншого виходу, ніж участь у сучасній індустріалізації, у нас немає. Тим більше, вона надає нам колосальні можливості. Україна в процесі індустріалізації, яку вона провела в XX столітті, сформувала у себе безліч наукових і виробничих шкіл, які, на щастя, ще не до кінця зруйновані. Саме час розпочати реанімацію.

Той самий Марш пише: «Глобально-інтегрована економічна діяльність дозволить виникнути надзвичайно вузькій спеціалізації. Більшість промислових нішевих галузей виробляють продукцію, яка продається не споживачам, а інженерам. Ніхто ніколи не підраховував кількість нішевих галузей, але їх тисячі. Технологічний прогрес, і особливо можливість сполучення різних технологічних дисциплін між собою, створює потенціал для появи нових ніш. Компанії з великим досвідом домінування в одній ніші часто мають всі шанси для успішного бізнесу в нових нішах. З одного боку, нова промреволюція сприятиме розвитку нішевого виробництва, а з іншого, нішеве виробництво буде формувати просування нової індустріальної революції».

Я впевнений, що це - правильний шлях для України. В межах промислової політики, як пропонував це робити французький економіст Франсуа Перру, ми повинні сформувати у своій промисловості «полюси росту», які потім, як локомотиви, зможуть витягнути інші компанії України.

На мій погляд, ми повинні зосередитися на глобальному промисловому виробництві виробів в кооперації зі світовими промисловими лідерами; у самостійній інжиніринговій розробці та виробництві таких виробів з метою їх експорту, як, наприклад, у виробництві літаків сімейства «Руслан»; в локальному промисловому виробництві для внутрішніх потреб з допомогою 3D-друку якісних виробів; і звичайно, поки ще у сільськогосподарському виробництві. Але акцент необхідно, безумовно, робити на промисловості, адже людська фантазія не має меж, і можна створювати все нові і нові речі. А ось що робити тоді, коли наше зерно вже нікому не потрібне? Тоді це вже буде питання фізичного виживання, та доводити до такого стану українців владі не слід.