Усі акцентують на тому, що кримінальна справа проти легендарних айдарівців Валентина Лихоліта та Романа Радченка була порушена за скаргою мера Сєвєродонєцка, якого вважають «відкритим сєпаром». Але тут мав би бути й інший акцент. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише правозахисниця Олександра Матвійчук.

Під керівництвом того самого Радченка служив такий собі Дмитро Шабрацький. За кілька днів до смерті він попереджав рідних, що його можуть вбити за наміри перешкодити злочинам керівництва. Попри це прокуратура обстоює версію самогубства та вперто намагається закрити розслідування. Батько Шабрацького - проста людина. Він не мер чи інша «особа, обтяжена владою», байдуже яких політичних поглядів. І тому в нього мало шансів добитися проведення розслідування загибелі сина.

Довіра людей до наших судів складає близько 5%, що менше, ніж довіра до російських ЗМІ. Насправді, мало хто вірить у незалежність і добропорядність суддів, бо має для цього багато підстав. І ситуація, коли довго не знаходилися і раптово знайшлися судді, які виправдали озвучені «сподівання» генерального прокурора та звільнили айдарівця на поруки, ще раз це підтверджує. Схожий спосіб ухвалення рішень був і в часи Майдану в справах проти мітингувальників; але тоді результат «правосуддя» був суспільству неприйнятним.

Насправді, Євромайдан - це і про те, щоб суд виносив рішення, керуючись виключно правом. А не виконував прямі вказівки влади чи намагався догодити вулиці, «що визначає долю Сократа», або коли це ситуативно співпало.

Є дві загальновідомі речі. Серед порушених проти учасників АТО кримінальних проваджень є чимало сфабрикованих. Водночас, ціла низка тяжких та особливо тяжких злочинів на сході була дійсно вчинена окремими учасниками АТО. Тому треба вивчати та розбиратися у кожній такій справі. Людина є дуже багатогранною. З одного боку вона може героїчно боротися із російською агресією, а з іншого - не гребувати мародерством та вбивством беззбройних цивільних. Люди, які виправдовують очевидні злочини - тортури, позасудові страти, зґвалтування - тим, що вони вчинені у воєнний час, мають явні проблеми із розумінням того, за що ми боремося. Так і на Майдані хтось боровся проти корупції, а хтось - проти чужої корупції. І тепер спокійно мириться із нею, дірвавшись до владного корита. 

Усе викладене вище не слід розглядати як оцінку справі Лихоліта та Радченка - їх ще належить окремо ретельно вивчити. Це узагальнення ситуації, яка загалом склалася.