Нарешті, точнісінько до двадцять п'ятої річниці незалежності України, в українського індивідуального інвестора з'явилася надія, стверджує в своєму блозі на "Новому часі" викладач курсу "Фінанси" Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі Іван Компан. Зареєстрований у парламенті законопроект може дозволити нам, звичайним громадянам, легально інвестувати до 50,000 євро за кордон без індивідуальної ліцензії НБУ. Уявляєте, інвестувати за кордон. Чи можете ви повірити в те, що нам, як яким-небудь олігархам або чиновникам, дозволять відкривати рахунки в іноземних банках, і ми зможемо вкладати гроші в справжнісінькі закордонні акції, облігації і, страшно подумати, деривативи?

Зовсім не факт, що закон приймуть. Без сумнівів, НБУ буде боротися до останнього, позаяк можливість легально вкласти гроші в розвинені ринки може призвести до додаткового відтоку капіталу з країни і порушити стабільність гривні, забезпечену багаторічними тимчасовими обмеженнями і заборонами.

Звичайно, якась частина грошей за кордон витече. Першими інвестують спритники з освітою, що говорять англійською. Їм не потрібні місцеві посередники, вони і самі запросто зможуть відкрити рахунок в якому-небудь з численних західних банків або інтернет-брокерів, щоб інвестувати в облігації або акції будь-якої з тисяч компаній, що торгуються на західних біржах, або просто розкидати гроші по інвестиційних фондах. Ну і нехай. Адже все одно, зараз ці гроші не приносять користі Україні, хіба що у вигляді оплати за депозитну комірку в банку, де зберігаються. А зароблять люди, інвестуючи за кордон, – більше витратять вдома, збільшуючи український ВВП. Ну і заплатять податки, бюджету допоможуть.

А так – ані податків, ані ВВП. Все одно, за нинішнього стану справ ці гроші в українську економіку інвестовані не будуть. Який сенс вкладати капітал у країну, де, на жаль, всі розмови про реформи та боротьбу з корупцією так і залишаються розмовами і не ведуть ні до яких масштабних і рішучих змін, а прогнози уряду про економічне зростання навівають лише тугу і підсилюють розчарування. Навіть якщо прогноз збудеться, то 1-2% – це конвульсії, а не зростання. Щоб через двадцять років досягти сьогоднішнього рівня Польщі, з позицій ВВП на душу населення, українська економіка повинна зростати зі швидкістю 6.5% на рік. Ну, а якщо ми хочемо стати сьогоднішньою Польщею вже через 10 років, то зростання повинно бути на рівні 13.5%. Тому, в контексті поняття "економічне зростання" 1-2% звучать як знущання.

Чи варто так боятися масового відпливу капіталу з країни, якщо закон буде прийнято? Не думаю. По-перше, основна втеча вже сталося в 2014-2015 роках, і, до речі, чинні вимоги НБУ виявилися абсолютно безсилими перед прагненням заможних громадян України врятувати свої грошики. По-друге, далеко не всі, в кого матраци роздулися від готівки, знають, що таке західні ринки капіталу і як у них інвестувати. Просто покласти гроші на депозитний рахунок за кордоном не особливо і вигідно, позаяк за нинішніх низьких ставок це гарантує вам дохід на рівні, близькому до 0% в рік. Щоб щось заробити, необхідно інвестувати в цінні папери, а для цього потрібні певні знання і вміння, ну і, як мінімум, знання англійської. Не всі забезпечені українці такими кваліфікаціями володіють і в змозі відразу перетворитися з "матрацних" інвесторів на портфельних.

У такій ситуації їм могли б допомогти великі українські банки, розвиваючи послуги private banking. Ті продукти, що міжнародні банки продають своїм клієнтам в Європі, їхні дочірні структури могли б запропонувати і в Україні, "висмоктуючи" гроші "з-під матрацу»", з рахунків ненадійних фінансових установ та сумнівних forex-контор. Від того, що "матрацні" гроші трансформуються в інвестиційні портфелі, що приносять громадянам доходи, з яких стягують податки, країна, по-моєму, тільки виграє.

А що стосується відтоку капіталу, то одними заборонами його не зупиниш. Як показує досвід, рано чи пізно будь-яку дамбу з заборон все одно прориває. Так що не заборони потрібно вдосконалювати, а думати про те, як інвестиційний клімат в країні поліпшити. На цьому ставимо крапку, бо далі сказати нічого, крім набридливих мантр про необхідність рішучих реформ та боротьби з корупцією.

Приймуть закон чи ні – невідомо. Якщо так, то наші особисті фінанси заграють новими фарбами. Ну, а якщо ні, то хоча б помріємо. Тепер у нас є вже дві мрії, які майже збулися – безвізовий режим і легальний рахунок в іноземному банку. А це вже, знаєте, щось.