Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті. Насправді воно не має нічого спільного із вшануванням пам'яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідентів сьогодні. На жаль, цим рішенням Сейму не завершиться антиукраїнська хвиля, яка вже кілька місяців наростає у Польщі - на осінь там запланована прем'єра пропагандистського фільму "Волинь", який лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт в минулій війні. Сумно, що польському політикуму забракло розумних і відважних (жодного проти і лише 10 утрималося), здатних зупинити нікому не потрібні політичні суперечки довкола минулого, що відбуваються на тлі наростаючої воєнної загрози зі Сходу.

Мені не соромно за українців в цій дискусії - і громадські, і політичні діячі працювали практично в унісон для того, щоб пам'ять про минулий конфлікт не стала джерелом нового. Запропонована вкотре українцями формула "пробачаємо і просимо вибачення" насправді єдиноможливий формат загоєння ран минулого. Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі.

Ухвала Сейму значною мірою перекреслює дотеперішні напрацювання польсько-українського діалогу, але це не означає, що від цього він стає менш потрібним.

Сподіваюся, попри зміни в польській політиці і зокрема керівництва інституту національної пам'яті започаткований минулого року діалог істориків у форматі Українсько-польського форуму буде продовжений, і зможе не тільки допомогти зрозуміти минулий конфлікт, але й уникнути помилок наших предків. Певен , що докладна праця істориків в тому числі і з нововідкритими в Україні архівними матеріалами з кожним разом лише доводитиме абсурдність цього політичного рішення зокрема і писання історіі в парламентах загалом.