Є категорія громадян, які з огляду на вік і навички користування комп'ютером позбавлені унікальної можливістю боротися проти всіх, але при тому за світлу чисту ідею засобами Facebook.

Тому вони старанно пишуть листи: вкладають дрібно списані нерозбірливим почерком скарги на життя у конверти, клеять марки і шлють одразу президентові, прем'єр-міністрові й генеральному прокуророві копію. На всякий випадок, хай буде.

А тоді ті нерозбірливі манускрипти розлітаються з державних верхів у державні низи із резолюцією "підготувати відповідь", і ти отримуєш свою порцію епістолярної маячні, і викручуєш мізки, що відповісти людині, яка обурюється непослідовністю вживання проривного "г" як явища, запитує, чому в неї у приймачі вже другий день звучить радіо А, а не радіо Б, вимагає звільнити усіх дикторів, бо вони швидко говорять, і просить негайно поставити в ефір концерт Іво Бобула й Лілії Сандулеси, бо вони їй подобаються...

Ти сидиш, складаєш на ці безглузді запити такі ж безглузді відповіді і мрієш, аби ці генії епістолярного мазохізму навчилися користуватися Facebook. У них не стало б часу писати листи й обривати урядові гарячі лінії, бо треба було б не тільки звитяжно боронити свої дописи, але ще й огризатися в коментарях...

А ще – їх можна було б забанити. І було б усім щастя.