MENU

Усіх має об’єднати державна мова: балтійська відповідь на наше мовне питання

3812 1

Мовне питання. Вже багато років у нашій країні ми ламаємо об нього списи. Колись мені було дуже важко, що все в нас було російською. Діти розмовляли українською, а цитатки кидали з мультиків російськомовні, бо не було україномовних мультиків. Віршики на свята вчили російською, пісні – російською, кіно – російською, футбол, бокс коментували російською. І так куди не кинь оком. Все в Україні було російським. Як ми вижили?

Звісно, я, українка, мешкаючи в Україні, стала на захист усього українського. Ми з вами добилися кардинальних змін (хоча російського в нас ще дуже багато). Але хочу вам зізнатися, мені, войовниці за українське, часто приходила думка: "Мені дуже хочеться щоб усе було українською, але чи правильне оце моє "хочеться"? ". Душа підказувала, що правильно, раз країна Україна, то і мова українська, але розум шепотів: "А як же російськомовні? Ми їх не утискаємо? Ти ж сама була в такій ситуації, коли все не рідною". Одне слово, роками, захищаючи українське, залишався в мені маленький внутрішній черв'ячок, який ні-ні та й давав про себе знати. Це не був сумнів з приводу всього українського. Це був сумнів, чи не творимо ми насильства.

Відповідь прийшла несподівано.

Вам же знайомий вислів "на ловця звір біжить"? Свого часу я зробила відкриття, що кожна інформація, як той звір, теж знаходить свого ловця. От задумали ви, приміром, зробити ремонт – бац, у поштову скриньку поклали буклетик про кахлі, обабіч дороги з'явився білборд про новий магазин будматеріалів, а біля метро зустріла дівчинка, яка вручила флаєр на пластикові вікна і т.д. Звісно, можна сказати, що це ви просто стали помічати інформацію, яка почала вас цікавити, але ще можна припустити, що й інформація знайшла того, хто її шукав.

Колись я не могла відважитися на піст. Ну не виходило в мене. Читала про це, шукала для себе аргументи на користь посту. Друзі вже всі постували. Ішов час, я все себе умовляла, я починала і кидала, а відповідь прийшла зненацька. Я їхала в метро і біля мене сіла незнайома жінка, розгорнула газету і стала читати. Я мимоволі зазирнула і побачила статтю про піст. "Ну це ж треба! " – подумала я, який збіг, і в першому ж абзаці вихопила очима аргумент, який був написаний ніби спеціально для мене, ще й виділений жирним "Якщо не можеш постувати для себе, зроби це для Ісуса, який ради тебе перетерпів такі муки". Я тоді подумала: "Точно! Я це зроблю для нього! Хіба мені слабо не їсти якогось м'яса, порівняно з тим, що він пережив". Для когось іншого, це було звичайне речення, а для мене стало вагомим аргументом, який я шукала.

З того часу я помітила, що інформація (відповіді чи підказки на важливі теми) знаходить нас, причому часто несподівано в несподіваних місцях чи ситуаціях, від несподіваних людей.

Отже, повертаємося до мови. Ніколи не думала, що відповідь, яка покладе край моїм "черв'ячкам", яка розставить крапки над усіма "і", прийде несподівано у Литві. І я почую її від полячки.

Мандруючи цієї весни Латвією, Естонією та Литвою, я просто завалювала питаннями латвійців, естонців і литовців. Чому оце так, а оце як, а як у вас оце... Звісно, мовне питання було серед першочергових.

Я була вражена: не зважаючи на те, що в Латвії на вулицях часто звучить російська, немає жодних надписів, вивісок чи афіш російською, все на державній. Навіть прізвища зірок російської естради на афішах написані латвійською з латвійськими специфічними закінченнями. Те саме було в Естонії й Литві. Жодних надписів російською. У нас була ґідка – литовська полячка, яка вчилася в польській школі, володіє польською, розповідала багато про свою польську общину в Литві. І от я її запитала, чому в них усе литовською? Чому немає вивісок російською? Чи не ображає це російську меншину, чи не обурюються вони? І чи її, полячку, не ображає, що все литовською.

ЇЇ відповідь вразила мене своєю простотою і була тим аргументом, який я шукала!

– У нас у Литві живе багато національних меншин: польська, російська, єврейська, німецька та інші. Об'єднує їх усіх державна мова. Чому це вивіски повинні бути мовою якоїсь однієї меншини? Чим вони кращі? У нас УСІ РІВНІ, тому все написане мовою держави, литовською, а не однієї меншини.

От вам і відповідь. У нас же ж те саме! В Україні російська мова – мова національної меншини (так у нашому законі написано). Отже, в Україні багато інших народів, і щоб нікому не було "обідно", усіх повинна об'єднати державна, тому все має бути українською. І це ніяке не насильство. Це логічно. Так в інших країнах. І взагалі, ніхто ж не заважає під вивіскою державною мовою, чи під українським меню в кафе написати рядок ще й своєю рідною (татарською, єврейською).

Ну і знову про інформацію, яка нас шукає. Повернулася я в Україну вже без своїх сумнівів, що ми когось утискаємо. Мені мріялося зробити так, як у країнах Балтії. Я була озброєна аргументом "Усі національності рівні, тому все мовою держави". Мене переповнювала енергія, яка вимагала якогось виходу. Я питала себе, як це зробити? Інформація не забарилася: нещодавно при Міністерстві культури була сформована Рада із застосуванню української мови в усіх сферах життя. Я – членкиня цієї Ради. Ну що ж, дякую, будемо застосовувати. Я там не одна. Побачимо, чим усе закінчиться. Наші напрацювання ще приймати Верховній Раді. Дай Боже.

Лариса НІЦОЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини