По-моєму, українському фінансовому ринкові настала повна стабілізація, гадає в своєму блозі на "Новому часі" викладач курсу "Фінанси" Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі Іван Компан. Раніше він хоч на щось реагував, а останнім часом проявляє просто болісну сталість.

Навіть сукупність таких новин, як зухвале вбивство відомого журналіста у центрі Києва, чергове перенесення траншу МВФ і падіння в червні промислового виробництва на 3.4%, не рахуючи якісь дрібниці на кшталт гранати в урні спального району або викрадення високопоставленого залізничника, не в змозі похитнути вибудувану за останні роки "стабільність". Гривня стоїть, фондовий ринок стоїть, євробонди стоять. Все навкруги стоїть, включно з економікою і синьо-зеленою водою Дніпра, який задихається.

Не те, що, наприклад, у турків. Варто було нащадкам яничарів один вечір постріляти, як все звалилося: фондовий ринок за тиждень, з моменту невдалого перевороту, обвалився на 14%, ліра девальвувала на 4.5%, а прибутковість десятирічних облігацій зросла на 1%. І це все зважаючи на активні заяв Ердогана та його міністрів про незмінність економічної політики, очікуваного економічного зростання 4.6%, бюджетного дефіциту на рівні 1.2% і зовнішнього боргу 33% від ВВП, показників, які будуть краще, ніж середньоєвропейські.

Як це не парадоксально звучить, порівняння падіння Туреччини і "стабільної" України не на нашу користь, і лише демонструє нашу повну ізоляцію від глобального фінансового співтовариства. Якби в Україні була якась подоба ринку, а на ньому хоч кілька справжніх іноземних інвесторів, то падіння було не уникнути. Але, на жаль, боязких іноземців не залишилося, а мужніх українських інвесторів, які довгі роки відважно інвестували в акції Донбасенерго або Укрнафти, за браком інших, теж можна на пальцях однієї руки перерахувати.

У падінні нічого хорошого, звісно, немає, але краще падати, ніж здихати без особливих шансів на новий злет. А як хотілося б відчути збудження і азарт від вдалої інвестиції, як його відчувають гравці, які роблять ставки. Як хотілося поміркувати разом з усім фінансовим світом про те, як вплине зниження ставок у США на український ринок акцій, що станеться з кривою дохідності корпоративних облігацій, чи варто перебирати акціями або простіше купити індексний фонд. Як хотілося, нарешті, відчути себе інвестором, а не жертвою фінансового ізолятора, де з доступних інструментів залишився тільки депозит, а предметом гордості його начальника є досягнення чергового дна.

І як остогидла ця безперспективна "стабільність" хворого, прикутого смертельною недугою до ліжка. Ну як тут Пушкіна не згадати: "Какое низкое коварство полуживого забавлять, ... вздыхать и думать про себя, когда же черт возьмет тебя!"