Президент Туреччини Реджеп Ердоган планує відвідати Росію. У вівторок у його адміністрації повідомили, що зустріч з Володимиром Путіним має відбутися 9 серпня. Російська сторона готує майданчик в Санкт-Петербурзі.

Для Туреччини цей візит є продовженням тенденції давно обраної зовнішньої політики, яка полягає в тому, щоб мати гарні стосунки з усіма без винятку сусідами. Хоча раніше країна мала неоднозначні відносини з багатьма державами в регіоні, зовсім недавно вдалося їх налагодити з Іраном, Ізраїлем, на черзі Єгипет, Ірак та Росія, чим вона починає займатися.

Для Росії мета візиту турецького лідера набагато скромніша. Їй зараз важливо вийти з міжнародної ізоляції, у якій вона опинилась через агресію в Україні, а такі візити дають їй можливість розповідати, принаймні, своїм громадянам, що насправді Росія не перебуває в міжнародній ізоляції.

Порівнювати ці країни легко тільки з першого погляду. Так, у них схожі особливості внутрішньополітичної ситуації. Однак перспективи зовсім різні. Туреччина як член НАТО є однією із найпотужніших країн і відіграє активну роль на міжнародній політичній арені, і навряд чи це зміниться найближчим часом. Турецька економіка дуже інтегрована у світову. Вона зав'язана на зовнішніх ринках і дуже серйозно залежить від економічних відносин з іншими країнами. Візьмімо хоча б широко розвинену туристичну індустрію.

Крім того, останні роки Туреччина робить ставку на розвиток технологій, зокрема, у військовій сфері, яку вони намагаються розвивати власним зусиллями: вертольотобудування, вироблення броньованої техніки та інше. Росія ж не є членом НАТО. Вона не інтегрована у світову систему безпеки, а є проблемою для неї. Російська економіка орієнтована на розвиток сировинного ринку, а не технологій. Не в останню чергу причиною тому є численні санкції.

Майбутнє Росії і Туреччини різне: незрозуміло, чи буде воно у Росії, у Туреччини буде, але складне. Турки мають внутрішні виклики, які полягають у протистояннях, зав'язаних на нібито змові проти турецької влади. У Росії виклики не внутрішні, а зовнішні: ізоляція від світових економічних і політичних процесів. Тому при детальнішому аналізі зрозуміло, що ситуація в країн зовсім різна, і порівнювати там особливо нема чого.

Втім, зараз лідери цих країн зустрінуться. Про що вони будуть говорити?

Насамперед, про Сирію. Ця проблема болюча для Туреччини, але для Росії болючіша, бо вона вже умудрилася відправити туди власну армію, яку тепер треба якось звідти виводити. Тому розмова може бути якщо не про координацію зусиль, то про те, щоб не заважати одне одному в Сирії. Є також варіант, що Туреччина відіграватиме роль буфера між Заходом і Росією в питанні урегулювання ситуації в Сирії.

Росія почне говорити про поновлення газового потоку через територію Туреччини. Але, думаю, що на розмовах та заявах це питання закриється. Адже відомо, що європейці відмовляються від газу, зокрема, від російського, бо РФ - нестабільний постачальник, і є дуже багато політичних ризиків. У свою чергу, Туреччина може ініціювати обговорення встановлення економічних стосунків, що для неї вигідно. Адже російський ринок безмежний, а от турецький для Росії малоперспективний, бо невідомо, що Росія може туди постачати. Імовірно, що говоритимуть на зустрічі також про боротьбу з тероризмом.

А от українське питання навряд чи порушуватиметься. Україна є сусідом Туреччини, тому остання, в концепції вже згаданої зовнішньої політики, намагається мати з Україною також гарні стосунки. Між нашими країнами укладено багато цікавих контрактів, у тому числі, у сфері технологій подвійного призначення. Думаю, вони будуть тривати надалі, і для України це дуже цінно. Символічно, що одразу після того, як Ердоган висловив співчуття з приводу загиблого російського льотчика, він подзвонив Порошенку і запевнив, що всі українсько-турецькі проекти триватимуть і надалі.

Втім, питання Криму на російсько-турецькій зустрічі може бути порушено, але дуже обережно. Якоїсь угоди не варто очікувати, бо позиції сторін зовсім різні. Туреччина заявляла, що ніколи не визнає анексії Криму.

Вважаю, що Україна повинна дивитись на цю зустріч спокійно і не намагатися побачити в ній глобальних геополітичних пертурбацій. Вони можливі, якщо Туреччина вирішить відійти від західної політики і оголосити, наприклад, про вихід із НАТО чи зробити курс на ісламізацію власної держави. Але наразі це лише фантазія, на яку Туреччина навряд чи наважиться. Бо, якщо це буде зроблено, країна втратить більше, ніж отримає.