Плагіат вже став невід'ємною академічною практикою, якою, свідомо чи ні, займаються всі - від студентів до викладачів. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун.

Днями було прийнято рішення щодо створення репозитарію академічних текстів. На перший погляд це звучить не вельми зрозуміло та нудно, але насправді ідея дуже проста - ми створюємо банк академічних текстів, який слугуватиме базою для перевірки праць на автентичність, тобто для виявлення плагіату.

Минулого року на одній з зустрічей з представниками Єврокомісії у Брюсселі я питала, які проблеми в українській вищій освіті на науці найбільше привертають увагу європейців. Відповідь була коротка: закритість та корупція; причому корупція не лише у значенні хабарів за іспит, але й інтелектуальна корупція, у першу чергу - плагіат.

Питання боротьби з плагіатом тривалий час залишалося на маргінесі обговорень реформ в освіті та науці. Воно не викликало такого шквалу дискусій, як вимога підвищення стипендій чи можливе скорочення (чи збільшення) державного замовлення у вишах. Вочевидь, спроба замовчати проблему не в останню чергу пов'язана з неготовністю визнавати плагіат у роботах колег.

Дослідження, проведене Соціологічною асоціацією України, показує, що українські викладачі, коли говорять про проблеми в вищій освіти України, про плагіат у своєму конкретному університеті не згадують, але при цьому визнають проблему на системному рівні.

Це небажання говорити про існування проблеми тут і зараз в наших університетах та наукових установах не робить її менш гострою. Сьогодні, згідно з соціологічними дослідженнями, більше 90% студентів вдаються до тієї чи іншої форми плагіату у своїх наукових роботах. Плагіат вже став невід'ємною академічною практикою, якою, свідомо чи ні, займаються всі - від студентів до викладачів, не усвідомлюючи, що запозичення без цитування - це така ж крадіжка, як і витягти у людини гроші з кишені.

Якими б не були причини для такого ігнорування проблеми, результат є невтішним: сьогодні плагіат б'є по репутації достойних українських науковців та університетів як всередині України, так і за кордоном. Це проблема, яку не можна далі замовчувати.

Саме на боротьбу з цією руйнівною для українського освітньо-наукового простору практикою і спрямована боротьба із плагіатом, що особисто для мене почалася на системному рівні ще у 2014 році, з включення до закону «Про вищу освіту» норму про оприлюднення дисертацій онлайн, що сколихнула українських псевдонауковців. На сьогодні широкі громадські дискусії про плагіат в окремих роботах - це прямий результат вимоги про публікацію текстів дисертацій онлайн. Адже вперше усі охочі отримали можливість переглянути дисертації та перевірити їх на наявність плагіату.

Це, безперечно, підвищило увагу до проблеми, але лише на рівні одиничних випадків. 

Ситуація ж з пандемією плагіату потребує системного вирішення. Таким системним рішенням і стане репозитарій академічних текстів, що створює технічну можливість для перевірки наукових і студентських робіт.

І на це рішення є великий запит. Усі університети та компанії, що працюють на ринку антиплагіатного забезпечення, стикаються з проблемою відсутності єдиної бази для порівняння. Є механізм, як порівнювати; але немає з чим порівнювати. Власне, такою базою для порівняння і покликаний стати репозитарій.

Механізм роботи цього нововедення буде схожий на боротьбу за прозорі закупівлі.  Публічність інформації про тендери дозволила окремим громадським активістам виявляти порушення на окремих закупівлях, але тільки після запуску Prozorro з'явився механізм для боротьби з шахрайством на закупівлях на системному рівні та  моніторингу ситуації. Так само публікація дисертацій онлайн - дала можливість виявити плагіат в окремих дисертаціях, а наявність єдиної бази текстів для перевірки на плагіат - це перший крок для того, щоб уможливити автоматичну перевірку. 

Для нас це не лише шанс попрощатися із образом держави, де плагіат є нормою, а й звести до мінімуму особистісний фактор, коли родичі чи друзі друзів «важливих людей» можуть уникнути справедливого покарання за інтелектуальну крадіжку. Тепер ця перевірка буде прозорою, а відповідальність - неуникною.