Я ось про що подумав.

У цьому божевіллі українсько-польських стосунків останнім часом ми згадуємо про людей діалогу. Згадуємо про Ґєдройця й Осадчука, про моделі, які замість конфронтації і взаємних претензій пропонують діалог і взаєморозуміння.

І я хочу згадати про людину, яка все своє професійне життя присвятила цьому діалогові. Людина, яка не світиться у Фейсбуку і не часто буває героєм ЗМІ. Людина, яка спокійно і послідовно робить свою роботу.

Це Боґуміла Бердиховська. Я свідомо оминаю її наукову і публіцистичну діяльність. Зрештою, люди, причетні до київського часопису "Критика", знають про неї. А хто не знає, то запрошую ознайомитись. Я хочу сказати про інше.

Вже 13 років Боґуміла Бердиховська займається стипендійною програмою Gaude Polonia при Національному центрі культури (Міністерство культури і національної спадщини Польщі). Упродовж 13 років молоді митці з України (Білорусі та Росії також – але нас завжди була переважна більшість) перебували на цій стипендії. (Кому цікаво, можете подивитися на сайті NCK.) І це не просто робилося заради діалогу, хоч і заради діалогу також. За відсутності будь-якої стратегії підтримки актуальної культури в Україні, Gaude Polonia стала єдиною можливістю для українських митців отримати задовільні умови для своєї роботи – хоч на півроку. Вперше, а може, і в останнє у своєму житті від початку і до кінця втілити якийсь важливий для себе проект.

Я не казатиму про інших – вони скажуть самі. Але завдяки Gaude Polonia у 2003 році я написав свої "Примітивні форми власності", а вже цього року – водночас із проектом перекладу прози й есеїстики Славоміра Мрожека я написав добру половину своєї нової книжки оповідань, яку планую видати вже наступного року. Софія Андрухович завдяки цій стипендії 2013 року написала роман "Фелікс Австрія", а цього року збирала матеріали для нової книжки.

І нас не двоє. Таких, як ми, вже сотні людей – письменники, перекладачі, художники, фотографи, реставратори, композитори, актори, театральні режисери...

Розумієте, це більше, ніж діалог. Це місія. Це систематична, щоденна, непоказна робота Боґуміли Бердиховської, яка з року в рік, незалежно від влади і політичної кон'юнктури в Польщі й Україні, по суті, виконувала роботу нашого, українського Міністерства культури. Боґуміла була і залишається людиною, яка підтримала ціле покоління українських митців. Митців, які творили і творитимуть нашу культуру. 

І я хочу, щоб ми знали про це. Знали й усвідомлювали, що ми ніколи не залишимось на самоті. Що медійне шумовиння і політична кон'юнктура зійде, а оце справжнє і реальне – залишиться. І це справжнє і реальне має своїх конкретних творців. Одна з його творчинь – Боґуміла Бердиховська, душа і розум нашого спільного культурного простору. Так, уже спільного.

Дякую тобі, Боґуміло.