Учора, 27 липня, відбулася в мене спроба розмови з людиною, яка, умовно кажучи, репрезентує політичну опцію нової польської влади. Якщо дуже максимально скорочувати, її думки, що народилися внаслідок української реакції на нову польську політику щодо України та українців, зводяться ось до чого:

1. Українці, яких було нею помічено на шляхах польсько-українського діалогу, безоглядно підтримують так званих "колишніх" людей, яких саме зараз у ці дні витискають зі структур, дотичних, серед іншого, до культурної політики. Мовляв, утворився такий собі польсько-український ліберальний світик, який нічого не вирішує тепер і все це треба залишити в минулому.

2. Українці не мусять підтримувати й іти на контакт лише з людьми, з якими в них уже налагоджено діалог, бо мудрість полягає в тому, аби зрозуміти Польщу не як країну, обмежену газетовиборчо-ліберально-критикополітичною політичною опцією, а й усім веселим спектром польської політики. Мається на увазі, либонь, діалог і справді з усіма – від Піскорського і Корвіна-Мікке до Młodzieży Wszechpolskiej i ONR, радикальних груп, які прямо впливають на актуальну політику нового уряду.

3. Справжній польсько-український діалог повинен включати, цитую, "і лібералів, і ліваків, і консерваторів... істориків, філософів, журналістів і політологів. І "неправильних" з точки зору однієї сторони, і "неправильних" з другої".

Ось головні наразі пункти, які, умовно кажучи, слід взяти до відома після відомої ухвали Сейму, що на цей момент залишається чи не єдиною вагомою спробою польсько-українського діалогу з боку нової влади РП.

А представники її, як бачите, прагнуть влаштувати широкий діалог, який поки що, на рівні коментарів, впирається в один великий твердий мур. Цей мур сидить в українських і польських головах дуже міцно і мені вже набридло про нього говорити – це різні візії історії, різні пантеони героїв і небіжчиків (читайте, катів і жертв), які волають про пам'ять.

Наразі польській стороні здається, що історія наша була такою, що волають вони лише з їхнього, польського боку. І от я чекаю, коли пантеон небіжчиків заволає з українського боку. Думаю, ця людина тільки тоді усвідомить, наскільки важливим був польсько-український діалог інтелектуалів, який вона вже списала в минуле і з якого вона сьогодні так іронізує. А на мою скромну думку, альтернативи умовному ліберально-демократичному діалогу в нас нема. І якщо не буде його, то не буде діалогу взагалі. Я можу помилятися, але така моя думка.