Політики через дерева часто не бачать лісу, стверджує в своєму блозі на "Новому часі" академік Богдан Данилишин. У 1938 році вони "проморгали" відродження Великої Німеччини. Лідерам Європи здавалося тоді в Мюнхені, що Гітлеру потрібна лише певна моральна компенсація за Версаль. І вони йому надали її. Але світову війну це не відвернуло, так як Гітлерові потрібна була не моральна компенсація, а справжня велика війна. Він так і говорив тоді своєму найближчому оточенню: "Я хочу мати свою війну в 50 років, а не в 55".

До речі, привели його "за руку" до влади німецькі еліти за підтримки більшості німецького народу. Згідно із конституцією Німеччини, президент Гінденбурґ не зобов'язаний був призначати Гітлера канцлером, однак він це зробив.

Достатньо подивитися документальну хроніку тих років, щоб побачити, що прихід Гітлера до влади не став насильством над народом Німеччини. Німецький народ і його фюрер, вражений вченням німецького геополітика Карла Гаусгофера про "життєвий простір", щосили рвалися до встановлення гегемонії в Європі (і не тільки в Європі). А західні політики цього не зрозуміли, займаючись умиротворенням Німеччини.

Сучасним політикам властива недооцінка сили впливу ідей на життя товариств порівняно з силою впливу матеріальних умов життя. Ідей, які, як говорив лорд Кейнс, "насправді і правлять світом". Та це й не дивно, адже в сучасному світі горизонт планування політика – період між виборами. Тому зараз головною політичною подією кількох років вважаються президентські вибори в США. І мало хто усвідомлює, що хвиля терактів, яка нещодавно прокотилася в Німеччині і Франції, має виключно серйозне значення. Аналітикам властиво принижувати значення цих подій, і пояснювати їх швидше психологічними труднощами асиміляції новоприбулих іммігрантів в культурно незнайомий їм європейський світ.

На мій погляд, це абсолютно не так. Семюель Гантінгтон у своїй роботі "Зіткнення цивілізацій" писав, що зіткнення ісламської і християнської цивілізацій буде головним трендом сучасного розвитку – після закінчення протистояння капіталістичного та соціалістичного світів (в результаті краху СРСР у 1991 році). І, якщо проаналізувати події останніх років – атаку на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку (у вересні 2001 року), Іракську війну (2003 року), а також документальні кадри публічних страт солдатами армії терористичної "Ісламської держави" своїх "ворогів" – то стає зрозумілим, що насправді це є майбутнім трендом світового розвитку, а зовсім не обрання чергового президента США. Бо як людям, знайомим з устроєм політичної системи Америки – з її потужною системою стримувань і противаг – зрозуміло, що з обранням наступного президента навряд чи зміниться радикально зовнішня і внутрішня політика, які б екстравагантні заяви один з кандидатів в президенти зараз не робив.

У той же час на ісламському Сході політика вже радикально змінилася. Раніше значну частину XX століття – Близький Схід був зоною дії секуляризованих партій соціалістичного спрямування: від Гамаля Абдель Насера до Ясіра Арафата, від Саддама Хусейна до Хафеза Асада. Тепер же ісламським світом правлять релігійні фундаменталісти. Й основними цілями політики, які вони встановлюють для мусульманської умми (релігійної громади), є не досягнення матеріальних суспільних цілей, не вирішення раціональних завдань поліпшення умов матеріального життя, а досягнення трансцендентних, духовних цілей, мало пов'язаних із досягненням матеріального добробуту. Нам, людям, яким у поведінці притаманні матеріальні мотивації, не зрозуміло, як мільйони людей в ісламському світі можуть переслідувати, насамперед, ідеальні цілі. Однак ситуація йде саме так. Ось вам приклад: засновник терористичної "Аль-Каїди" Усама бен Ладен був вихідцем з родини саудівських мільярдерів.

Християнському світові подібне теж було властиво в свій час, але дуже давно – згадайте Хрестові походи. А ісламський світ в цивілізаційному відношенні більш молодий. Він веде своє літочислення з 622 року з дати переселення пророка Мухаммеда і перших мусульман з Мекки в Медину. У своєму цивілізаційному розвитку країни ісламу відстають від християнської цивілізації приблизно на 600 років. А якщо ми приймемо до уваги думку нобелівського лауреата Дугласа Норта про те, що соціальні зміни відбуваються дуже повільно, то очевидно, що очікувати швидких змін нинішнього мислення і поведінки представників арабського світу не доводиться.

Помилкою політичних еліт сучасної Європи було те, що вони начисто проспали цей факт. Ігнорування культурологічних робіт Гантінгтона привело їх до проведення радикально неправильної імміграційної політики. Запросивши до себе величезну кількість іммігрантів, які мають іншу культуру та інші демографічні тренди (більш високу народжуваність, ніж європейці), вони років через 25-30 отримають в Західній Європі інший внутрішній демографічний стан, ніж є зараз: німці-християни цілком можуть стати меншиною в середовищі громадян ФРН-мусульман (тут потрібно врахувати також і те, що іслам – це не етнічна релігія, і при активній пропаганді своїх ідей ісламістами, багато молодих німців-атеїстів цілком можуть у майбутньому прийняти іслам).

Саме на це і розраховують ідеологи ісламського світу, всіляко заохочуючи "іммігрантське вторгнення" своїх співвітчизників у західну Європу, в певному сенсі – сучасну "арабську Реконкісту". На відміну від західних політиків, які аналізують тільки короткострокові перспективи, у фундаменталістів ісламу є і довгострокова політика. Отже, не виключено, що в майбутньому це призведе до того, що західні національні держави почнуть проводити все більш закриту зовнішню політику, намагаючись зупинити пересування іммігрантів у Європі, в середовищі яких можуть бути екстремісти і терористи, що і стане головною причиною кризи ЄС.

Чим же пояснювали західні політики запрошення іммігрантів в свої країни? Пояснювали вони це тим, що їх економікам потрібні робочі руки для робочих місць, на яких корінні жителі цих європейських країн не хочуть працювати. Однак, ми бачимо, що і приїжджі іммігранти теж не хочуть працювати. Вони вважають, що запрошуюча сторона повинна годувати і утримувати їх.

Така поведінка західних політиків недалекоглядна, бо пришестя іммігрантів сталося в той час, коли в силу четвертої промислової революції ці робочі місця вже заміщуються машинною працею (у рамках автоматизації і дигітілізаціїї виникають "темні фабрики" – на яких взагалі немає людей, а є тільки роботи), і в перспективі мало які професії, які існують зараз, збережуться в розвинених країнах. Незабаром європейські еліти самі вже не будуть знати, як забезпечувати соціальний дохід своїх "старих" громадян, що вже тут говорити про нових. Виходить, окрім "старих" європейців, в Європі стануть безробітними ще мільйони агресивно налаштованих ісламських іммігрантів, відносна чисельність яких на Старому континенті буде постійно зростати. І як вони себе поведуть в таких обставинах?

Що робити в Україні? Стратегічно потрібно розраховувати тільки на себе і свої сили. Встановлення зовнішньополітичних та економічних союзів має бути пріоритетом діяльності влади. Ні, звичайно, їх варто встановлювати. Але нам необхідно, насамперед, самим облаштовувати життя у себе і сподіватися на національну промислову політику, а не на торгову, розраховувати на свою армію і вироблену в нашій країні зброю, а не на допомогу ззовні. І ще – нам важливо не здійснювати в майбутньому таких грубих помилок в імміграційній політиці, як ті, які зробили європейці.

А наші еліти повинні задуматися про своє майбутнє – в той час, коли замість того, щоб займатися реформами, вони займаються акумуляцією корупційних коштів, щоб потім переїхати на Захід для ведення "безтурботного" життя. Як ми бачимо по інциденту на Англійській набережній в Ніцці, кількість безпечних місць на Заході зменшується. І не тільки аеропорти і вокзали, але і найпрестижніші місця стають небезпечними. І якщо Хантінгтон має рацію (а я думаю, що має рацію), то їх буде ще менше. Несподіваним чином, Україна, за усієї її нинішньої економічної неблагонадійності, зараз стає більш безпечним місцем в порівнянні із Західною Європою.

Задумайтесь над цим, панове депутати і міністри, які не особливо прагнуть проводити в Україні реформи. Захід Європи потім може і не забезпечити вашої безпеки та безпеки ваших сімей. У США і Канаді теж неспокійно. Можливо, варто змінити поведінку і планувати в майбутньому своє життя тут, в нашій країні? І зайнятися, нарешті, проведенням в Україні промислової політики, яка єдино здатна відродити економіку країни. Можливо, "перспектива" бути підірваним на своїй яхті з родиною на рейді в Сен-Тропе якимось ісламським терористом, вихідцем із Сирії (природно, я цього ні в якому разі нікому не бажаю), змусить, нарешті, якогось нашого олігарха замислитися на тим, яку антинаціональну політику він проводить в Україні?