У Росії державні патріоти б'ються в падучій і вимагають остаточно розібратись із Україною, яка нібито послала диверсантів у Крим. Які можуть бути сумніви в цьому, якщо про це сказав сам начальник держави російської і національний лідер підвідомчого народу.

Більш притомні, але досить обережні, з так званого ліберального табору, здивовано помічають, що ані Путіну, ані Порошенкові війна непотрібна. Тоді виникає природне запитання про те, кому ж вона потрібна. Відповіді немає, тому запитання повисає в повітрі.

В Україні чомусь багато хто забив тривогу і виникли в чомусь панічні настрої. Чи то завтра, чи то на 24 серпня слід очікувати початку широкомасштабної війни. Дивні звинувачення у зриві курортного сезону і відлякуванні потенційних відпочивальників. За дужками залишається запитання: чому зривати сезон знадобилося в його другій половині. За цією, з дозволу сказати, логікою, подібне потрібно було робити десь у травні або в червні.

Очікуваному російському вторгненню знайшли аналоги в минулому. Друга світова війна почалася з провокації німецьких спецслужб у вигляді нападу на радіостанцію в Гляйвіці (нині польське місто Глівіце) і на митний пост на ділянці кордону між Гляйвіцом і Ратибором (тепер польське місто Рацибуж).

Майже через три місяці сталінські спецслужби влаштували провокацію на фінському кордоні у вигляді артилерійського обстрілу радянської території (Майнільський інцидент). Він був використаний Сталіним для розв'язання війни проти Фінляндії.

Зовні все нагадує ці два і їм подібні інциденти. Звідси у багатьох упевненість, що ми стоїмо на межі повномасштабного військового вторгнення Росії. До того ж і головний російський начальник пообіцяв не залишити без наслідків подію.

Проте якщо відволіктися від пропагандистського нагнітання пристрастей і войовничої риторики, то піднята хвиля не прелюдія до нападу, а банальна військова тривога, яких було кілька в світовій історії.

Після франко-пруської війни Бісмарк з подивом виявив, що вщент розгромлена Франція дуже швидко відновлюється. Після достроково виплаченої контрибуції економіка поваленого ворога показувала результати, яких не міг досягти переможець. До того ж у залізного канцлера виникли внутрішні труднощі. Ось тоді рептильна газета Kolnische Zeitung друкує статтю про те, що Франція готується до вторгнення в Німеччину. Слідом берлінська газета Post публікує матеріал під помітним заголовком «Чи передбачається війна?». З тексту випливає позитивна відповідь.

Тверда позиція європейських держав не дозволила Бісмарку розв'язати новий конфлікт, а в історію інцидент увійшов під назвою «Військова тривога 1875 року». Надалі були йому подібні, зокрема, в 1887 році. В СРСР 1927 року також була військова тривога. Тоді англійська поліція провела обшук у приміщенні радянсько-англійського акціонерного товариства «Аркос», вилучила багато документів про підривну діяльність Комінтерну і радянської розвідки не тільки у Великій Британії, але також у Китаї. Міністр закордонних справ Остін Чемберлен направив Москві різку ноту з вимогою припинити такі дії. Дипломатичні відносини були перервані. Радянська пропаганда постійно писала, що завтра війна і завтра в похід. Відповідна кампанія дала гасло «Наша відповідь Чемберлену», що став у російській мові фразеологізмом.

Щось подібне відбувається і зараз. Кремлівські пропагандисти лякають народ українськими диверсантами, ймовірно, щоб приховати власні прогалини. Не випадково гуляє версія, що перестрілка сталася між солдатами російських частин.

Дурість офіційної кремлівської версії прослизає навіть у російських ЗМІ. Так московська «Независимая газета» пише, що «...з відомих часів Крим охороняється в особливому режимі і проскочити через кордон зі зброєю і вибухівкою непоміченими буде вкрай проблематично».

Припустити незнання цього факту українськими розвідниками і військовими неможливо. Про це відкрито пишуть всі, кому не лінь. В таких умовах посилати так званих диверсантів, щоб їх упіймала і використовувала російська пропаганда, було б просто нерозумно. Негативні політичні та міжнародні наслідки очевидні.

Києву нічого подібного непотрібно і навіть шкідливо. Чого не можна сказати про Москву. Або там просто вирішили скористатися внутрішнім інцидентом і звалити з хворої голови на здорову, або цю провокацію затіяли в ФСБ. Імовірність обох варіантів приблизно рівна.

Якщо не відкрита війна, то чого домагається Путін?

По перше. У російському суспільстві зростає соціальна напруженість і втома від життєвих складнощів. Кримнаш і Донбас себе вичерпали. Треба знову підняти хвилю зовнішньої небезпеки, і Крим для цього дуже підходить. Тоді не будуть думати про вичерпання фінансових резервів і невиплату зарплати. Не випадково в Москві все частіше говорять про дострокові президентські вибори, поки якісь гроші ще залишилися. До березня 2018 року їх точно не вистачить. У мілітаристської угарі такі вибори проводити набагато зручніше.

По-друге. Путін відмовляється від переговорів у нормандському форматі. Зрозуміло чому. Йому нічого відповісти на звинувачення в невиконанні пунктів мінських протоколів. Посилання на не ухвалені Україною зміни до Конституції і особливий статус Донбасу вже нікого не переконують. Зовсім відмовитися від переговорів не можна, ось зірвати їх під будь-яким приводом було дуже потрібно. Коли п'яні або дезертири влаштували стрілянину на кордоні з Україною, то після того, як російські начальники різного рангу розібралися і доповіли нагору про подію, було прийнято рішення стати в позу ображеної невинності. Це мета тактична, точніше, ближня.

По-третє. Будь-якими шляхами показати Заходу, що українська влада не контролює ситуацію, країною гуляють ватаги націоналістів і кримськотатарських терористів. Звідси всі проблеми. Іншими словами, не тих підтримуєте, тому пора знімати санкції і з криками «Мир, дружба, жуйка» відновити все, як було раніше.

По-четверте. Москва намагається будь-якими шляхами виключити Україну з переговорного процесу і вести його з Німеччиною, Францією і США. Їх вона вважає співрозмовниками собі рівними. Вихід із нормандського формату не означає відмови від переговорів. Просто склад тих, хто розмовлятиме, потрібно змінити. Якщо Захід не згоден, то жодних переговорів не буде і руки у Путіна розв'язані.

По-п'яте. З цього випливає попередження Заходу. Якщо санкції в січні майбутнього року не будуть зняті, то чекайте будь-яких несподіванок, аж до серйозних бойових дій. Цей вельми примітивний шантаж розрахований на крикливу проросійську агентуру і на проплачених політиків. Передовсім у Німеччині, Франції та Італії. Надто вже в Москві розраховують на відродження мюнхенського синдрому.

Поки Захід відповів очікувано. Не віримо! Це на нашу користь, але пильність втрачати не можна.