В Україні модно бути з політикою на ти. Після Революції Гідності навіть ті, кому політичні баталії були нецікаві, нині ретельно стежать за законотворчим процесом. Іноді навіть бабуся з віддаленого села буде розмірковувати про політику так впевнено та красномовно, що посади її в Facebook, то зовсім скоро до неї прийде народне визнання. 

Отож плавати в політичних хвилях модно, а Facebook - найкраща водойма, де блогери без страху пірнають в політику, здіймають хвилі коментарів та часто натикаються на підводні течії. Серед тих блогерів, які пишуть на політичні теми, схематично я виділяю сім типів.

Експерти. Це знані політологи та політтехнологи, економісти, юристи тощо. З ними все просто: зазвичай це об'єктивна та цікава думка, доречна критика, відсутність неадекватних коментарів. Facebook-користувачі заходять до них на сторінку, щоб отримати аналітичне пояснення певного політичного процесу, це такі собі розжовані новини для тих, у кого немає часу та бажання самому смакувати політичний пиріг. Але не забуваймо, що експерти теж можуть помилятися. Іноді одна помилка може коштувати репутації.

Facebook-акули. Варто зазначити, що серед численних політичних коментаторів у Facebook далеко не всі мають профільну освіту.

Більшість блогерів - це зазвичай високоосвічені люди, які мають аналітичне бачення певного політичного процесу та іронічний стиль викладення проблеми. Це може бути письменник чи художник, домогосподарка чи іноземець, кому близька Україна. Багато серед Facebook-акул переселенців, які описують свої поневіряння та аналізують політичну ситуацію в Криму та на Донбасі. Деякі блогери завдяки регулярним та оперативним заміткам здобули авторитет та вже стали відомими політичними експертами, у яких тепер беруть коментарі журналісти та запрошують на телебачення.

Всепоганці, або як їх ще називають всепропальщики. Вони кричать «караул» з будь-якої причини. Їх лякає будь-яке політичне рішення нинішньої влади. Одні з них дійсно вірять у власні всепропальні мантри, а деякі - успішні маніпулятори, які розуміють що завдяки політичному страху можна здобути певні дивіденди, підняти свій рейтинг. «Путін наступає», «Завтра в Києві війна», «У всіх відберуть житло» - ось яскраві приклади їхньої істеричної риторики. Важлива риса всепоганців - вони не пропонують шляхів вирішення проблеми, їх головна ціль - залякати та посіяти паніку. Цим вони відрізняються від двох попередніх типів.

Обгажувачі. Це цілий сегмент Facebook-простору. Це люди, для яких навіть найблагородніша та найбезкорисливіша справа інших стає об'єктом негативного висвітлення та зловтіхи. Вони запросто перетворять діамант у придорожній щебінь. Мабуть, така діяльність допомагає обгажувачам подолати власні комплекси. Обгажувачі, мабуть, є у кожного в друзях. І варто написати щось позитивне чи похвалити певний політичний процес, вони тут же починають тебе ображати. Ти напишеш «Є певні зрушення у подоланні корупції» - вони тебе заплюють та розтопчуть. До речі, це стосується не лише політики. Вони можуть обгадити навіть за побутову замітку. Серед обгажувачів є чимало розумних блогерів, яким цей стиль допоміг здобути популярність. Обгадити простіші, аніж виправдати.

Хоча можна сказати одне: ми живемо у складні часи, і зараз серед політичного поля дійсно є багато політиків-пугал, які заслуговують лише на клювання. Але у тому і різниця між знаними політичними експертами та обгажувачами: перші апелюють до розуму та вирішення проблем, другі - лише до сплеску негативу.

Політичні підспівувачі. Це можуть бути порошенковці, кличковці, ляшковці тощо. Зазвичай їхня солодкаво-приторна риторика відразу впадає в очі. У цих блогерів часто відсутнє критичне мислення, вони не стриймають абсолютно ніякого негативу стосовно своєї політичної сили. До них на сторінки часто забігають всепоганці та обгажувачі і починаються багатометрові дебати.

Власне політики. Зараз українському політику просто непристойно не мати особистого блогу. Хтось сам строчить у Facebook, комусь - помічники. Інформацією з перших вуст зазвичай користуються журналісти. Простим блогерам не дуже цікаво читати про нудні звіти з численних конференцій тощо. Звісно, якщо це не харизматичний політик, який вміє привернути до себе увагу чи то своєю багатогранною діяльністю, чи то скандалами.

Як Пилип з конопель. Буває блогер веде свою сторінку, пише про котиків-собачок, і тут бац: його несподівано тягне на політику. Такі блогери як некерований автомобіль на дорозі: його заносить то в один бік, то в інший. Він постить новини від різних політичних сил, сьогодні критикує, завтра - вихваляє. Одне слово: не розуміє що і до чого. З часом він або вникне у політичні процеси, або повернеться до звичних життєстверджуючих картинок, або, як найгірший варіант, - буде як Пилип з конопель дивувати та дратувати Facebook-друзів своїми недолугими політичними висловлюваннями.